Читати книгу - "Калькуляція зірок"

Його сміх відскочив від стін.

— Будь ласка. Якби Клемонс не узяв вас, це був би кошмар для зв’язків з громадськістю. Інші жінки? Вони заробили це. А ви просто рекламний трюк.

Негідник. Моє серце підскочило так, ніби я пробігла п’ять прольотів замість одного.

Репортери, мабуть, це чули. Слава Богу, я була спиною до них. Що б не сказав Паркер на сходовій клітці, я вже була космонавтом. Мене вибрали, і, Боже, я збираюся полетіти в космос. Рекламні трюки? Ха. Я збиралася бути найкращим проклятим взірцем на них.

Я відчинила двері до центру управління. Кілька голів піднялися, коли мої каблуки заклацали по підлозі.

Повернувшись до мого столу, я сіла. Стіл був таким, як і раніше. Кармуш, очевидно, зробив хід, тому що розвалився на стільці, похитуючи головою.

— Ви знову програли?

— Ні. Але вона ще хоче дотиснути мене. Іншим способом, принаймні.

Хелен вивчала дошку.

— Я спробую швидко позбавити вас від страждань.

— Пропозиція зіграти проти мене все ще дійсна. — Я влаштувалася на своєму кріслі, розправляючи спідницю і витираючи до неї долоні.

Хелен вказала наверх, де залишилися всі репортери.

— Про що йшла мова?

Це була гарна новина, незважаючи на Паркера, тому я посміхнулася і в усмішці знайшла радість, яка мала бути вже давно.

— Я пройшла відбір. Я космонавт. — Щасливий сміх нарешті вирвався із мене. — Я космонавт.

На якусь мить Хелен розкрила рот, а потім підскочила. Усміхаючись, вона підбігла до мого столу і вхопила мене в обійми.

— Я це знала! — вона підвелася. — Натаніель! Ваша дружина — космонавт!

В іншому кінці залу Натаніель смикнув головою.

— Що?

Кармуш теж встав у якийсь момент.

— Клемонс щойно сказав їй, що вона пройшла тестування. Доктор Йорк — один з нових космонавтів.

— Так! — Сміючись, Натаніель підскочив і пробив кулаком повітря. — Так!

Усі навколо нас, інженери та медики, всі почали веселитися.

Кармуш та хтось ще підхопили мій стілець і підняли в повітря, немов я наречена. Я сміялася і плакала, і знову сміялася, хапаючись за стілець, поки вони обносили мене навкруги по залу.

Над нами в оглядових вікнах заблискали спалахи. Репортери робили фотографії. Коли мій стілець знову опинився на землі, мене очікувала довга серія обіймів та поздоровлень.

Зрештою настала мить, коли Натаніель тримав мене на руках. Він закрутив мною навколо себе, даючи мені хвилину невагомості. Поцілував мене перед усіма, ніби посилав мене на орбіту.

Коли він відхилився назад, його очі зволожили сльози, а посмішка погрожувала розколоти його обличчя.

— Я так пишаюся тобою.

Ось як я хотіла дізнатися про те, що стала космонавтом. Не в кімнаті з випадковими репортерами, а тут. З моїми однодумцями. З чоловіком.

— Гаразд, всім увага! — пролунав голос Клемонса від дверей. — У нас ракета для запуску. Повернутися до своїх місць.

Я не могла перестати посміхатися. Ні Клемонс, ні Паркер, ні купа репортерів не могли відібрати це у мене. Я була космонавтом. Я витягла розрахунки, які робила перед тим, і продовжила з відзначеного місця на сторінці. Тепер вже як космонавт.

За столиком Кармуш раптом підкинув руки у повітря і закричав.

— La victoire est la mienne!

Хелен склала руки на колінах.

— Вітаю, Рейнард.

— Ти виграв?

— Нарешті! — Він підвівся і виконав найсмішніший танець перемоги, який я коли-небудь бачила, включаючи лікті та стегна, що рухалися врізнобіч. — Нарешті я переміг!

— Хороша гра. — Хелен відсунула стілець назад і встала. Вона вклонилася йому. — Прошу вибачення.

Мій друг, шахістка-чемпіон, вийшла до дамської кімнати з високо піднятою головою і відведеними назад плечима. Чи між моєю новиною і тим, що Хелен програла гру, була кореляція?

Я була космонавтом. Хелен не була

І це потрібно було змінити.

ТЕМПЕРАТУРА ВИСОКА, АЛЕ НЕ ВИЩА 51 ГРАДУСА

ЧІКАГО, штат Ілінойс, 25 червня 1957 р. — о 12:55 год. вчора температура досягла 87,7 градусів, і метеоролог, перебуваючи серед своїх гаджетів на пірсі ВМС, оголосив, що вона рухається до найвищого рівня з моменту падіння Метеорита.

Думаю, я повинна повідомити, що запуск Сіріуса пройшов бездоганно. Бублес був у захваті. Натаніель теж, оскільки це значно знизило витрати на пробіг до Місяця. Не те, щоб ми вже висадили астронавтів на Місяць, але тепер це було лише питанням часу.

І Боже, я збиралася бути одним з них.

Коли ми покинули кампус МАС, ближче до світанку, хвилювання все ще змушувало мене плисти. Я трималася за руку на Натаніеля і очікувала ще одного успішного ракетного запуску, коли ми повернемося додому. Ми вийшли з дверей з іншими людьми, прямуючи через автостоянку до воріт МAC.

— Ось вона! — Спалахи. — Доктор Йорк! — Спалахи. — Ельма! — За воротами на нас чекала орда репортерів. — Сюди, мем!

Мій живіт стиснувся. Натаніель обернувся до мене, що було добре, бо я рухалася до них, як міль на полум’я. Або лемінг до обриву, що навіть більш схоже.

Він вхопив мою руку і повів назад.