Читати книгу - "Коли сонце було богом"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тепер на ацтецького історика почали дивитись іншими очима, — вірили всьому, що тільки він розповідав. Од нього дізнаємося зокрема, що тольтеки збудували свою столицю 648 року нашої ери, а покинули її з невідомих причин 1051 року. Вони знали писемність і математику, створили календар відповідно до обертання місяця і були чудові будівничі. Їхні релігія та законодавство відзначалися лагідністю, а королі славилися мудрістю. Тольтеки нібито вивели шляхом схрещення бавовну кількох кольорів.
Другу столицю тольтеків мексіканські археологи відкрили на території нинішнього штату Сан-Хуан. Називалась вона Теотіуакан і, як видно з руїн, займала площу майже дванадцять квадратних кілометрів. Тут було десятка півтора прекрасних палаців, оздоблених скульптурою і фресками, а між ними — кілька величезних пірамід. На пірамідах сонця й місяця видніли, як твердить Іхтлілхочітл, емблеми з полірованої золотої бляхи, і вдень, і вночі вони яскраво блищали і були дороговказом мандрівникам.
Так само, як і в усіх індіанських містах, основний декоративний мотив у Теотіуакані був пернатий змій, символ бородатого білого бога. Але є там і інші, дуже оригінальні теми. На багатьох фресках ми бачимо, наприклад, життя бога дощу або картини раю, зображеного так, як його уявляли собі тольтеки: раді та веселі мерці грають на галявині у м’яча.
Біля підніжжя піраміди лежить так звана «Дорога смерті». Уздовж неї знайдено безліч могил з прахом покійників, мозаїковими масками, гротескними теракотовими голівками і багато оздобленими черепками глиняного посуду.
Теотіуакан спустів десятого або одинадцятого століття нашої ери. Ліси навколо винищено, земля теж перестала родити (голі пагорки, на яких нічого не росте, лишилися там і понині); отож мешканці покинули місто й помандрували до Юкатану, де з’єдналися з племенами майя.
В долині Тлаколула, за тридцять кілометрів на південний схід від міста Оахака, під землею відкопано руїни Мітли, столиці сапотеків. Ацтеки вже знали ці руїни і називали їх «Місцем смутку». Крім пірамід та палаців, які звичайно зустрічаються в таких містах, тут особливо звертає на себе увагу відома «Колонна зала» з величезними стовпами.
1931 року мексіканський археолог Альфонсо Касо, провадячи розкопки на Монте-Альбані (Біла Гора) у штаті Оахака, натрапив на гігантське, повите таємничістю місто. Чимало вчених вважає, що воно старше, од Мітли і є прастолиця сапотеків. Це купи руїн величезних храмів і палаців, а серед них безліч кам’яних брил з ієрогліфами та барельєфними зображеннями богів, багато статуй і напрочуд красивої кераміки.
Та головне, чим славиться Монте-Альбан, — це знайдений там дорогоцінний скарб. У багатьох прадавніх могилах лежали кістяки, геть усипані виробами з тонко шліфованого гірського кришталю, золота, яспису, перлів, бурштину, коралів, обсидіану, перламутру та зубів ягуара. Серед намиста, шпильок, сережок, брошок, діадем, браслетів та обручок там знайдено золоті табакерки, віяла з пташиних пер усяких кольорів, а також золоті маски, які точно передають риси обличчя. Є свідчення, що з цього міста у XII столітті сапотеків вигнали тольтеки.
Завдяки розшукам археологів ми знаємо, Що вже за кількасот років до нашої ери Центральну Америку заселяли численні й високорозвинені народи, в історії яких було надзвичайно багато трагічних подій і катастроф.
1942 року археолог А. Г. Веріл відкопав у Панамі руїни так званої культури Кокле. Величезна площа — 1 400 квадратних кілометрів — була густо всіяна могилами, храмами, статуями, а передусім — просто неймовірною кількістю керамічних черепків, різноманітних знарядь і предметів домашнього вжитку, які лежали подекуди купами заввишки до шести метрів.
Найцікавішою археологічною пам’яткою тут є «Храм тисячі богів», який стоїть поміж двома річками і займає площу сто акрів. Сотні статуй і величезних базальтових колон, знизу догори вкритих кольоровими барельєфами та ієрогліфами, стоять у формі правильного чотирикутника. Колони тут різні — квадратні, круглі, восьмикутні.
Усі статуї дивляться на схід сонця. Вони зображають не тільки людей, але й птахів, плазунів та всіх чотириногих тварин, які тільки водяться в Панамі. Людські постаті голі, на них є лише головні убори та ще намисто.
Сцени, видовбані різцем невідомих скульпторів, дивовижно страхітливі. На одній ми бачимо, наприклад, «сіамських близнят», які зрослися між собою плечима; на інших ягуар то повалив чоловіка й поставив на нього лапу, а то пожирає немовля. Дуже часто зустрічаються скульптури ставних чоловіків, які погладжують рукою довгі кучеряві бороди.
Найближчі каменярні, звідки городяни брали будівельний матеріал, містяться по другий бік річки, за кільканадцять кілометрів. Доправити величезні брили з тих каменярень до храму і тепер було б нелегко, а що ж казати про ті далекі часи, коли люди тут взагалі не знали ніякого транспорту і все робили власними руками. Щоб упоратися з таким велетенським завданням, потрібна була тяжка праця безлічі людей. «Храм тисячі богів» — це робота багатьох поколінь суспільства, яке вже організувалось і пішло в своєму історичному розвитку далеко вперед.
Внизу біля колон стояли добре витесані та вишліфувані блоки з прозорого порфіру або яспису жовтого й червоного кольору. На них лежали людські кістки та зуби, а також — дерев’яні головешки. З цього можна дійти висновку, що то були олтарі, на яких офірували богам людей.
Земля навколо храму неродюча, до обробітку непридатна. Як же тоді тут могло існувати багато народу? Відповісти неважко: колись ці землі давали великий урожай, і тільки лава вулкана Гакамайо, що височіє біля підніжжя Кордільєр, перетворила їх на пустелю.
Кратер вулкана і тепер порваний, голий, закіптюжений: у глибині його чути глухий гуркіт, звідти вириваються клуби пари та гаряча вода, і все навколо вкрито шаром вулканічного пилу. Влітку цей край — спалена сонцем пустеля, а в період дощів він перетворюється на непролазне болото.
Чимало обставин свідчить про те, що панамські руїни сягають у далекі часи. На будівлях лежить шар землі від одного до трьох метрів. Мексіканські археологи визначили, що метровий шар землі міг зібратися тут не менше як за 1 200 років.
Отже, це панамське місто жителі остаточно покинули приблизно VII століття нашої ери, але деякі райони його, вкриті триметровою товщею землі, завмирали набагато раніше — ще 1 700 років до нашої ери.
Місто, без сумніву, було надзвичайно старе. Бо щоб доправити і скласти таку силу монолітних брил, мало було кількох поколінь, хоча б там працювала тисяча — ба навіть десятки тисяч робітників.
Дуже вражає те, що в руїнах багато керамічних черепків.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли сонце було богом», після закриття браузера.