Читати книгу - "Оголений нерв"

— Читали, що міліція повідомляє? — Уля відірвала погляд від екрана ноутбука. — «У місто Лисичанськ прибуло близько двох сотень озброєних людей із однієї із держав Середньої Азії», — зачитала дівчина. — «Люди слов’янської зовнішності кажуть, що прибули із Краснодарського краю, інші на вигляд азіатської зовнішності. За попередніми даними, вони з Казахстану».

— Це вже застаріла інформація, — зауважив Льоня. — Є щось новеньке?

— Доносів не читали від часів Сталіна? — Уля посміхнулася. — Тоді будь ласка! «Учора їздив з Луганська у Мілове, а потім через Старобільськ на Луганськ. На Міллеровському розі стоїть блокпост Нацгвардії, бачив три-чотири танки, прикопані, мінні поля по периметру, стоять машини… Далі стоять на Городищі, теж окопані, БТРи, мінні поля, чоловік п’ятдесят. І третій пост стояв біля в’їзду в Мілове, погано укріплений, стоїть «бобік», укріплення з мішків незначні, зліва в посадці побачив два намети, загалом чоловік п’ятнадцять, дуже нахабні, ведуть себе зухвало, ледь себе стримував, сумки відкривали, куди їдете й навіщо, до кого конкретно і т. д. Потім я через Біловодськ поїхав на Старобільськ, так ось у них там база за кілометр від Євстуга стоїть, біля дороги помітив три танки, гармати і багато вантажівок з бочками пального…» От нахаба! Він детально описує, скільки на кожному блокпосту техніки та воєнних.

— Своїми б руками задушив зрадника, якби знав, хто він! — сказав Льоня і так міцно стис кулаки, що кісточки на руках побіліли.

— Колись стане відомо його ім’я і донощик постане перед судом, — впевнено сказав Геннадій, — настане час розплати, я знаю… Є ще щось цікаве, окрім того, що скидаються касетні бомби, продукти із Західної України отруєні, а на українських блокпостах стоять негри і бандери-фашисти з нашивками «СС Галичина»?

— Ще була заява Мозгового, який пригрозив мешканцям, якщо вони не будуть давати ополченцям гроші та харчі, то він здасть наші міста Нацгвардії, — сказала Уля, не відриваючись від ноутбука. — Новина про створення Лисичанської Народної Республіки нікого не цікавить?

— Республіка проіснувала один день, тож ця новина застаріла, — зауважив Геннадій. — Добре, що не проголосили Сєвєродонецьке королівство, Рубіжанське воєводство і Білокуракинську імперію.

— А чому й ні? — розсміявся Льоня. — «Китайська стіна»[13] у нас уже є, то можна якусь іще республіку проголосити в самому Сєвєродонецькому королівстві.

Жарт хлопця відволік від серйозних роздумів, і друзі розсміялися.

— А потім перший, десятий та сімнадцятий під’їзди Незалежного будинку «Китайської стіни» проголосили про свою незалежність і вийшли із складу королівства, вирішивши створити автономну країну, а другий і третій під’їзди прийняли рішення приєднатися до Рубіжанського воєводства, — додала, заливаючись дзвінким сміхом, Уля.

— Але Білокуракинська імперія була проти! — реготав Льоня.

— Сміх сміхом, — сказав Гена, — але хотілося б дізнатися правдиві новини. Облишимо сепарський сайт і подивимося, що пишуть наші. За чутками, були бої біля Краснянки за Рубіжним.

— Так, гримало страшне як, — підтримав Льоня. — Мабуть, ліс горів чи заправка, чорний дим стовпом стояв цілий день. Є щось про це?

— Так, — кивнула дівчина, і її чубчик стрибнув на лоба. — «За інформацією зі Старої Краснянки, в районі блокпосту українських військових, що там розташований, йде бій… Сепаратисти атакували його з усіх боків, зокрема, з боку житлового сектору селища. У районі селища помітно, що горить ліс. З боку Кремінного в бік блокпосту прослідувала техніка української армії».

— Як закінчився бій? — запитав Гена.

— Знайшла! — вигукнула Уля. — Є цитата свідка, який побажав залишитися невідомим: «Цікавий візит бойовиків з боку Сєвєродонецька в Рубіжне близько чотирнадцятої години на вантажівці «Урал». За нею йшла «нива» з відкритим верхом і ще три легковики з бойовиками в чорному, з мінометами, кулеметами і автоматами, загалом тридцять-сорок осіб. На вулиці Трудовій вони розділилися для захоплення в півкільце блокпосту Нацгвардії біля Старої Краснянки. Почався обстріл з мінометів, кулеметів та автоматів. Зав’язався бій — у відповідь міномети і гармати. Осколки долітали до населених пунктів, загорівся ліс у кількох місцях. Підійшло підкріплення до Нацгвардії, зокрема з десяток БТРів. У підсумку гри у війнушку самооборона ЛНР вимушена була відступити в Сєвєродонецьк і забрати із собою на захоплених у мешканців Рубіжного авто шість трупів та кількох тяжкопоранених. У Нацгвардії є один контужений боєць», — зачитала дівчина. — Далі пишуть, що частина бойовиків залишилася в Рубіжному і зайняла один із будинків на Трудовій вулиці, а також частину проммайданчика заводу «Барвник». У них є міномет, і вони постійно провокують наших військових. Один зі снарядів влучив у процедурний кабінет інфекційного відділення міської лікарні, ніхто не постраждав. Якщо вам цікаво, то ще трохи почитаю.

— Добре, — кивнув Геннадій.

— «За словами жителів Рубіжного, провокує перестрілки «летючий загін» рубіжанських сепаратистів. Вони збираються для своїх «рейдів» біля відділку міліції та офісу афганців, а потім на мікроавтобусах виїжджають на околицю Рубіжного і відкривають вогонь у бік краснянського блокпосту українських військових. На озброєнні сепаратистів є автоматична зброя, враховуючи тридцять вісім автоматів, які були відібрані у солдатів-строковиків, які здалися «мирним громадянам» під час бою біля Томашівського мосту двадцять другого травня», — прочитала Уляна. — Також пишуть про щонічні бої на блокпосту, який на виїзді із Кремінної у бік Красного Лиману. Місцеві сепаратисти добре знають місцевість, непомітно підходять, ведуть обстріли і швидко відходять. Враховуючи заселеність місцевості, військові не можуть замінувати підходи. Ось так, хлопчики!

— На сайті місцевої ради нічого не змінилося? — спитав Гена.

— Усе, як і раніше, — повела плечима Уля, — здається, ніби наша влада не знає, що йдуть бої, — лише звіт про господарські роботи, латання доріг, вивіз сміття тощо. Не розумію нашу місцеву владу. Припустимо, під дулами автоматів не розбалакаєшся, але викласти правдиву інформацію про бої навколо міста можна. Чому ми повинні по крихтах збирати новини? Чому маємо читати ахінею, яку несуть на своєму сайті «Братья славяне», і ні слова не чуємо від влади? Чому? Хтось може пояснити? — дівчина обвела поглядом присутніх.

— Настане час, і ми поставимо перед владою це питання, — сказав Льоня. — Тоді й дізнаємося, чому мовчали наші посадовці. Напевно, ними править страх за своє життя.

— Ти це бачив? — звернулася Уля до Геннадія і відхилилася вбік, щоб йому було