Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

Марков вийняв шаблю з петель, відчув важкість і прохолоду шляхетної сталі. Він зробив кілька пробних замахів, але в руці імперського комісара шабля рухалась незграбно, без бойової грації і веселого свисту. Марков повернув зброю на місце і присів на краєчок ліжка намісниці. Цей вівтар Астарти кримінологи Джи Тау вже перевірили на наявність біологічних слідів. Ліжко виявилось незаймано чистим. Як і решта ліжок, ковдр, шкір та кушеток в апартаментах покійної Ліди Унно. Жодних слідів тих розваг a la Sardanapalas, про які пліткував увесь Сектор Кастора.

Комісар здогадувався, чому Ленго-Батріс залишився (залишилася) в цих кімнатах після смерті намісниці. Передбачливе творіння Тейсанболона намагалося позбавити імперських криміналістів засобів для ідентифікації його жіночої форми. Клон ретельно стер (стерла) усі записи та сліди свого перебування у гаремі Унно. Проте досвід поліцейського підказував Маркову, що у п’ятому столітті Ери Відновлення знищити геть усі сліди неможливо. Практично всю побутову та комунальну техніку оснащували функціональними реєстраторами. Якщо Ленго-Батріс й додумався (додумалась) вичистити мікрочіпи пам’яті роботів-прибиральників, сервіраторів та охоронних систем будинку, то дістатись до облікового обладнання купола — без ризику потрапити до поля зору поліції і Джи Тау — він (вона) не зміг (не змогла) б.

— Є записи! — підтвердив здогадки Маркова Нев.

Старший слідчий виклав на мармурову поличку комода дві тонкі палички, вкриті чорним шаром анізотропної плівки. Так зазвичай виглядали касети реєстраторів купольної техносфери. Марков вклав їх до гнізда демонстраційного планшета і взявся переглядати файлові блоки. Зображень Ленго-Батріс виявилось чимало. Струнку дівчину з меланхолійно-ляльковим обличчям, сумними розкосими очима й довгим хвилястим волоссям реєстратори зафіксували як у різному одязі, так і зовсім без нього, на самоті, в компанії з іншими клонами, удвох з намісницею і з гостями. На жаль, серед записів не було того, що відбувалось у внутрішніх кімнатах апартаментів покійної Унно, захищених за технологіями «червоної зони». Проте й записаного у комунальних реєстраторах було достатньо для створення ідентифікаційних моделей моторики. Їх можна було застосувати у глобальних пошукових програмах поліцейських комп’ютерів. І тоді клонові не загубитись ані серед мільйонів працівників ноланської секс-індустрії, ані серед робітників на віддалених підводних копальнях, ані в захищених від сторонньої цікавості гаремах найвищих посадовців. Не допоможуть йому (їй) ані зміна малюнка сітківки, ані вживлені подушечки пальців, ані імітатори моторики обличчя. Позитронні шукачі все одно знайдуть його (її) за характерними рухами м’язів, за ходою, ритмами дихання та лише йому одному (їй одній) притаманним способом чухати носа.

«Якщо, зрозуміло, він все ще на Нолі», — подумки додав до оперативної схеми імперський комісар. Він якраз вийшов до вітальні, де працювали кримінологи, і побачив величезне тривимірне, підсвічене схованими джерелами світла, зображення супергалактики М31 — знаменитої Туманності Андромеди. Воно займало цілу стіну, домінуючи над інтер’єром, створюючи ілюзію, що глядач перебуває на борту зорельота, який досягнув околиць найбільшої з галактик Місцевого Скупчення. Навіть на людину, звиклу до тривимірної вуличної реклами, ця інсталяція справляла враження насиченістю кольорів, затягуючо-гіпнотичною реальністю вселенської прірви та межовою деталізацією зображеного.

«Це має щось означати?» — запитав себе Марков. Він зробив кілька кроків назад, щоб охопити зором всю панораму сусіднього зоряного острова з його трильйоном зірок, пиловими поясами та неосяжними хмарами міжзоряного газу. В правому нижньому куті сяяв туманний диск зоряного скупчення М110, а зліва мерехтіли діамантові та сапфірові зірчані грона супутньої галактики NGC206. Диск Туманності Андромеди лежав на боці, наче відпочивав, а його центральна частина, організована навколо надмасивної «чорної діри», набрякла жовтогарячим жаром.

Імперський комісар згадав, що в одній із тих сотень аналітичних записок, які він опрацював за останні тижні, якась із галактик-супутниць Туманності Андромеди згадувалась як імовірна колиска раси Знищувачів Шляхів. У тій записці, як пам’ятав Марков, згадувались М32, NGC147 та NGC185. Яку саме із цих галактик-фрейлін позначила своїм народженням одна з наймогутніших розумних рас Першого Циклу, поліцейській забув.

«А той замаскований ящер також про щось таке згадував, — спливла у пам’яті Маркова розмова в інформаційному центрі в Астері. — Невже ці „Діти Атри“ поклоняються Знищувачам, як богам?»

Потім він згадав, що «Діти Атри» прагнуть безсмертя, забороненого Знищувачами, і в його свідомості раптом склалась схема, у якій він не побачив жодної суперечності.

«Діти Атри», хранителі-зрадники з «осьової раси», слугували не Знищувачам і не їхнім спадкоємцям. Вони поклонялись пам’яті Темного бога, з яким Знищувачі воювали. Саме від продовжувачів його справи отримали вони обіцянку безсмертя. З ними, сповідниками необмеженої влади, вони уклали завіт, для них вони шукали втрачений Камінь (або ж Камені). А нащадки Знищувачів, так само, як і ящери Ґ’орми, були на його, Маркова, боці. Зображення Туманності Андромеди в апартаментах Унно, судячи з цієї схеми, мало нагадувати «Дітям Атри» про давню поразку їхнього бога.

«Війна Світла з Темрявою, Порядку з Хаосом. Цій війні мільйони, якщо не мільярди років. Вона ніколи не закінчиться, — зрозумів імперський комісар. — Ми — як і магонійці, оріоніти, Повзучі, ящери — лише черговий епізод у вселенському протистоянні, що почалося задовго до нас і закінчиться тоді, коли, разом із пам’яттю про людство, згаснуть зірки, оточені Поясом Гулда. І кожний у свій час має виконати свій обов’язок. Виконати і зійти зі сцени, віддаючи естафету наступникам… Що ж, нехай буде так. У цьому також є своєрідна велич… Він, генерал Марков, виконає свій обов’язок. Перш за все, треба знайти Ленго… Й що, в біса лисого, мав на увазі отой паскудний Ян, коли розпатякував про ракові клітини?»

35

Система зірки Довіль-Еп A (WV Тукана).

20-8 юна 417 року Ери Відновлення.

Корабель ґ’ормітів за формою нагадував земну морську зірку. Закінчення його п’яти «променів» світились синюватим полум’ям, вказуючи на їхню належність до конструкції рушійного пристрою. А в центральній частині було потовщення, що нагадувало грецький горіх. Зорельот-зірка випірнув з ундуляції Темних Шляхів на відстані двох стотисячних парсека від зірки Довіль-Еп А, оточеного півдюжиною кам’яних планет, захоплених ним під час блукань галактичними орбітами. Він вийшов на ідеально прораховану траєкторію, що впиралась у третю планету Довіль-Еп А, позначену в каталогах земних астрономів як 16КВ238:3. Планета, розміром менша за Марс, належала до класу «ретроградних», себто оберталась у напрямку, протилежному обертанню самої зірки.

Перші три доби зорельот рептилоїдів рухався, огорнувшись газоплазмовим маскуванням. Для сторонніх спостерігачів він мав правити за невелику комету. Його чутливі прилади