Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

продавця прийняти оплату і передати товар (право на вимагання); звернутися до компетентних органів про відшкодування збитків або усунення недоліків продавцем у разі одержання неякісного товару (право на домагання); користуватися товаром на власний розсуд (право на користування соціальними благами). У такому разі реалізація суб’єктивного права покупця складається з чотирьох правомочностей.

Юридичний обов’язок — це вид і міра належної поведінки, яка встановлена законом. В основу суб’єктивного права покладено юридичне забезпечення можливості, а основу юридичного обов’язку становить закріплення необхідності. Носієм можливої поведінки виступає уповноважена особа, а носієм обов’язку — зобов’язана особа. Уповноважена особа має право здійснювати певні дії, а зобов’язана — повинна виконувати і забезпечувати їх.

Юридичний обов’язок складається з таких елементів:

а) необхідність здійснення певних дій або утримання від їх здійснення;

б) необхідність для зобов’язаної особи відреагувати на законні вимоги, звернені до неї уповноваженою особою;

в) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;

г) необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право.

Юридичний обов’язок, як і суб’єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто являє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання обов’язків поза встановленою мірою є порушенням закону. Наприклад, при купівлі товару продавець не має права вимагати в покупця сплатити більше встановленої суми; батьки зобов’язані утримувати своїх дітей і піклуватися про них; громадяни зобов’язані поважати і виконувати закони. За порушення юридичних обов’язків настає юридична відповідальність. Юридичний обов’язок є гарантом виконання суб’єктивних прав, встановлюється в інтересах уповноваженої особи.

§ 6. Юридичні факти

Під юридичними фактами розуміють конкретні життєві обставини (дії та події), з якими норми права пов’язують настання певних правових наслідків — виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Юридичні факти — це життєві обставини, які:

1) полягають у наявності або відсутності певних явищ матеріального світу;

2) мають конкретний зміст, існують у певному місці і часі;

3) несуть інформацію про стан суспільних відносин, що входять до предмета правового регулювання;

4) мають зовнішній вираз: абстрактні поняття, думки, духовне життя людини не можуть бути юридичними фактами;

5) прямо або опосередковано передбачені нормами права;

6) зафіксовані у встановленій законодавством процесуальній формі;

7) викликають юридичні наслідки, передбачені нормами права.

При встановленні юридичного факту важливо враховувати механізм його встановлення, фіксації та посвідчення. Якщо такого механізму немає, то соціальна обставина ніким не фіксується і навряд чи може бути використана як юридичний факт. Наприклад, відсутність реєстрації дисциплінарних проступків робить неможливим використання цих фактичних обставин як юридичних фактів.

Юридичні факти, що закріплюються в нормах законодавства, повинні одержувати адекватний понятійний вираз і чітке термінологічне позначення. Невірне визначення кола юридично значущих обставин, їх неточне відображення засобами юридичної мови робить межі забороненого і дозволеного нечіткими, що зменшує цінність права, створює передумови для різних зловживань. Отже, чітке визначення юридичних фактів підвищує ефективність правового регулювання, позитивно впливає на економічне, соціальне та культурне життя суспільства.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події. Юридичні дії — це вчинки людини, акти державних органів, пов’язані з волевиявленням суб’єктів правовідносин. Юридичні події — це явища природи, виникнення і розвиток яких не залежать від волі і свідомості людини.

Юридичні дії за ставленням до права поділяються на правомірні та протиправні. Правомірні дії відповідають приписам юридичних норм, у них виражається правомірна (відповідно до законодавства) поведінка. Протиправні дії — суперечать правовим приписам, завдають шкоди інтересам суспільства і держави.

У свою чергу правомірні дії відповідно спрямованості волі суб’єкта на правові наслідки поділяються на юридичні вчинки та юридичні акти. Юридичні вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб’єкт їх правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків породжується діяльністю людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, створенням творів літератури і мистецтва, винаходами тощо). Юридичні акти — це дії, спрямовані на досягнення правового результату. Громадяни, державні органи та інші суб’єкти, що вчиняють юридичні акти, цілеспрямовано створюють, змінюють чи припиняють правові відносини для себе або інших суб’єктів.

У процесі правового регулювання юридичні дії як основний вид юридичних фактів виступають у різних якостях. Дії є підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання різних правових наслідків. З іншого боку, дії відіграють роль матеріального об’єкта, на який впливають правові відносини і заради яких здійснюється правове регулювання.

Юридичні події — це життєві обставини, настання яких не залежить від волі і свідомості людини. В той же час, по-перше, багато подій лише на початку можуть залежати від волі людини (народження людини, її смерть, пожежа тощо). По-друге, розвиток науки і техніки збільшує можливості людини впливати на природні явища і процеси. Явища, що не залежать від волі і свідомості людини, не залишаються незмінними, відповідно скорочується або збільшується й галузь юридичних подій в класичному визначенні.

Діяльність людини і суспільства відбувається в просторі і часі. Часова тривалість — найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. З цієї причини строк — досить поширена категорія серед юридичних фактів. Функції строків у правовому регулюванні надзвичайно різноманітні. В юридичній літературі виділяється попереджувальна функція строків, крім цього, строки виконують стимулюючу функцію, виступають юридичною гарантією захисту прав і виконання обов’язків, стабілізують правове регулювання суспільних відносин. Універсальними масштабами часу є рік, квартал, місяць, декада, тиждень, день, година. Зокрема, у ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

В основі поділу на позитивні і негативні юридичні факти покладено спосіб зв’язку з явищем дійсності. Правові наслідки можуть бути пов’язані як з існуванням певного явища, так і з його відсутністю. Наприклад, наявність громадянства буде позитивним юридичним фактом, а відсутність захворювання, що перешкоджає проходженню служби, — негативним.

Факти і склади можуть встановлювати, змінювати чи припиняти правовідносини залежно від правових наслідків, які вони породжують як єдине ціле. За функціональним призначенням юридичні факти поділяються на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. Правовстановлюючі факти — це обставини, необхідні для настання правових наслідків. Правоприпиняючі факти — це обставини, які стримують або припиняють розвиток фактичного складу, перешкоджають настанню правових наслідків. Правозмінюючі факти спрямовані на зміну правовідносин.

Розмежування юридичних фактів на основні і додаткові зумовлено практичним значенням. Основний юридичний факт найбільш повно відображає сутність життєвої ситуації, що потребує правового регулювання. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують та деталізують юридично значущі обставини. Наприклад, основними фактами для призначення пенсії за віком є вік і стаж роботи. Всі інші