Читати книгу - "Метаморфози"

189 Потім пішов собі тихо назад, зарівнявши те місце.

190 Та незабаром, де ямка була, там, подібний до гаю,

191 Взявся тремтливий рости очерет. Він того селянина

192 Зрадив — уже через рік: таємницю, закопану в землю,

193 Хай лиш подме вітерець, шелесткі розголошують стебла.

194 Тмол, відомстившись, лишив і, майнувши в повітрі прозорім

195 Понад протокою Гелли — Нефели дочки й Атаманта,—

196 Сонячний Феб зупинився на Лаомедонтових нивах.

197 Є від затоки Сігейської справа, Ретейської — зліва[36]

198 Давній вівтар — усевидящий в шані там був Громовержець.

199 Бачить там Феб, як, для Трої нові закладаючи стіни,

200 Трудиться Лаомедонт — як багато він сил докладає,

201 Скільки він засобів тратить на те, щоб вони виростали.

202 Разом із богом, велителем вод, що в правиці з тризубцем,

203 В образі смертного Феб постає, й за умовлену плату

204 Вдвох для фрігійського владаря з каменю стіни будують.

205 Ось і звели їх. А той — ні шага, та ще й дурнів з них робить:

206 Начебто й не домовлялись вони про якусь нагороду.

207 «Ти нам заплатиш-таки!» — мовив батько морів і тризубцем

208 Пінисту хвилю звернув до захланного берега Трої.

209 Вигляду моря він землям надав, хлібороба позбавив

210 Засобів для прожиття, урожайні поля затопивши.

211 Кара ще й ця замала: владареву дочку було дано

212 Чудиську в жертву морському. До скелі прив'язану діву

213 Визволив дужий Алкід. Нагороди, обіцяних коней,

214 Просить. Коли ж не дали їх, дарма що звершив такий подвиг,

215 Трою високу бере, що присягу порушила вдруге.

216 Без нагороди й соратник його, Теламон, не лишився:

217 Взяв Гесіону собі за жону. Божественну дружину

218 Мав тоді й славний Пелей. І гордився він тестем, Нереєм,

219 Більше, ніж дідом своїм, адже внуком Юпітера бути

220 Випало не одному; одному ж — бути мужем богині.

221 Старець Протей провістив був Фетіді: «Володарко хвилі,

222 Матір'ю стань! Підросте в тебе син — і ділами своїми

223 Батька затьмарить, тому-то й назвуть його більшим від нього».

224 Так, — щоб на світ не з'явився могутніший хтось, ніж Юпітер,—

225 Батько богів, хоч його й небуденна жага розпікала,

226 Все-таки стримавсь якось, не торкнув голубої Фетіди.

227 Те, в чім одмовив собі, Еакідові, внуку своєму,

228 Він повелів: утішатись обіймами діви морської.

229 Тиха в краю Гемонійському є луковидна затока.

230 Вдаль рукави потяглись. Якби глибше — була б там, напевно,

231 Гавань. А так — по жовтавім піску тільки ковзає хвиля.

232 Берег — на диво твердий: на піску не лишається сліду;

233 Легко по ньому ступать, не буває там твані морської.

234 Близько є миртовий гай, на двоколірні ягоди щедрий.

235 В ньому — печера; природна чи створена — важко сказати,

236 Дуже подібна до твору митця. Загнуздавши дельфіна,

237 Голою ти в той куток запливати любила, Фетідо.

238 Поки лежала, поринувши в сон, у жагучі обійми

239 Взяв тебе, сонну, Пелей. Не домігшись благаннями ласки,

240 Силою він скориставсь: охопив тобі шию руками,

241 Й був би таки переміг, якби ти не вдалась до мистецтва,

242 Що притаманне тобі,— появлятися в постатях різних.

243 Птицею в небо зметнулася ти — він тримав уже птицю;

244 В землю сосною вросла — та Пелей ухопився за стовбур;

245 Потім тигрицею стала смугастою — й тут, ізлякавшись,

246 Руки свої розімкнув Еакід і звільнив тебе врешті.

247 Все ж він на хвилю вино ллє богам, що живуть у глибинах

248 Моря, тварин їм у жертву приносить і спалює ладан,

249 Поки, з-під хвилі піднявши чоло, не промовив до нього

250 Віщий Протей: «Еакіде, — сказав, — ти доможешся шлюбу!

251 Тільки, як діва, втомившись, засне в прохолодній печері,

252 Путами, поки триватиме сон, обв'яжи її міцно.

253 Не відступайся, хоч тілом вона сто разів би мінялась,—

254 Що б не було там — тримай, поки знову не стане собою!»

255 Мовив карпафський віщун — і в безодняві рідного моря

256 Зникло обличчя його, й відлунало промовлене слово.

257 Спадистим шляхом Тітан уже йшов і нахиленим дишлом

258 Вод гесперійських торкавсь. Ось тоді Нереїда прекрасна,

259 Вийшовши з моря, до милої їй подалася печери.

260 Тільки-но взявся Пелей полохливу красуню в'язати —

261 До перевтілень одразу вдалась. Та, почувши всім тілом

262 Пута, й руками, хоч як не пручалась, не в силах рухнути,

263 Врешті, зітхнула. «Ти верх, — каже, — взяв не без помочі бога!»

264 Й знову Фетіду побачив герой, і в жадані обійми

265 Взяв її, й велета стала носить вона в лоні — Ахілла.

266 Сяє од щастя Пелей, і дружиною гордий, і сином.

267 Ще якби він од убивства вберігсь, якби Фока не рушив —

268 Справді б щасливцем був. Та повинного в братовій крові

269 Вигнано з дому. Вигнанця прийняв тоді радо Трахінський

270 Край. Без убивств і насильства в ту пору там лагідно правив

271 Син Світоносця, Кеїк, що зберіг на своєму обличчі

272 Батька сяйливого блиск. Та тоді сам на себе не схожий

273 Був од зажури Кеїк: сумував