Читати книгу - "Посмертні записки Піквікського клубу"

— Тоді я скажу тобі, що треба робити. Я попрошу тебе позичити мені двадцять п’ять фунтів.

— Ну, а потім? — зацікавився містер Веллер.

— Потім? А, може, ти через п’ять хвилин зажадаєш, щоб я повернув їх тобі. А я, мабуть, відповім, що не хочу платити. Адже тобі не спаде на думку заарештувати через такий невеличкий борг свого власного сина й посадити його до Фліта?

Після цих слів батько й син обмінялися складним телеграфним шифром кивів та мигів, а потім містер Веллер сів на кам’яні сходи й реготався, аж доки став червоний, як буряк.

— Що то за стара личина! — скрикнув Сем, обурений таким марнотратством дорогоцінного часу, — Чого ти регочешся, коли в нас і так нема зайвої хвилини? Де в тебе гроші?

— В чоботі, Семі, в чоботі,— відповів батько, приводячи до ладу риси свого обличчя. — Подерж мого капелюха, Семі.

Позбувшись цієї перепони, містер Веллер раптом нахилився на один бік і, зграбно перекрутившись спромігся сунути праву руку за надзвичайно вбирущу халяву і по довгих утомних вправах витяг звідти велику кишенькову книжку на цупких шкуратяних застібках. З цього гросбуха він в і добув пару ремінців для батога, три чи чотири пряжки, маленьку торбочку із зразками збіжжя і, нарешті, невеличкий згорток брудних банкнотів, звідки він відрахував потрібну суму й передав її Семові.

— А тепер, Семі,— сказав старий джентльмен, коли ремінці, пряжки, торбочка із зразками й решта банкнотів були знову в книжці, а книжка лежала в тій самій кишені,— тепер, Семі, я познайомлю тебе з добродієм, що миттю оборудує нашу справу. У нього мозок, як і в жаби, розкиданий по всьому тілу і сягає аж до пучок. І, скажи тільки, чого ти хочеш, то він запакує тебе хоч до смерті-віку.

Містер Веллер зараз же розшукав мудрого Соломона Пела й просив його негайно подати заяву про стягнення з Семюела двадцяти п'яти фунтів або про ув’язнення його. Гонорар і гроші на судові витрати зазначений Соломон Пел мав дістати авансом.

Аторней був у чудовому настрої — його клієнта щойно визнано невиплатним боржником. Він похвалив Сема за таку відданість своєму панові і відрядив містера Веллера до Темпла скласти присягу про наявність боргу.

— Все гаразд, Семі! — гукнув містер Веллер, повернувшись з Темпла.

— Судовий виконавець буде тут о четвертій, — сказав містер Пел. — Маю надію, що наш винуватець не втече до того часу. Ха-ха-ха!

— Може, мій жорстокий тато зглянеться на мене, — засміявся Сем.

— Ні,— відказав Веллер — старший.

— Дуже прошу, — благав Сем.

— Ні в якому разі,— не здавався невблаганний кредитор.

— Я видам тобі вексель і сплачуватиму по шість пенсів на місяць.

— Векселів не беру.

— Ловко, ха — ха — ха! — реготався містер Пел, підсумувавши витрати. — Надзвичайно кумедна історія. Скопіюйте це, Бенджемен, — і Пел знову засміявся, показуючи підсумок містерові Веллеру.

— Спасибі, спасибі,— подякував юрист, беручи ще кілька засмальцьованих банкнот з книжки містера Веллера. — Три з половиною та півтора буде п’ять. Дякую вам, містер Веллер. Ваш син навдивовижу милий молодий чоловік. Це чудова властивість у вдачі молодого чоловіка, чудова, — і містер Пел, весело усміхаючись до всіх, заховав гроші собі в кишеню.

— Ну й комедія! — захихотів старший містер Веллер. — Справді чудесний син.

— Блудний син, сер, блудний син[38], — делікатно виправив містер Пел.

— Дарма, сер, — поважно відповів містер Веллер. — Я й сам знаю, котра година, і тільки як не знатиму, спитаю вас, сер.

Поки прийшов виконавець, Сем здобув таку популярність, що вся група джентльменів вирішила піти подивитись, як його ув’язнюватимуть. Так І зробили. Позивач і відповідач ішли під руку; перед вів виконавець, а вісім кремезних візників становили ар’єргард. Коло кав’ярні Серджент — Іна все товариство зупинилось відсвіжитися, і по закінченні потрібних формальностей похід рушив далі.

Приведений з усіма формальностями до вартівні, надзвичайно здивувавши тим Рокера та схвилювавши флегматичного Неді, Сем, як вступив у тюрму, пішов просто до кімнати містера Піквіка й постукав у двері.

— Заходьте! — сказав містер Піквік.

Сем увійшов, скинув капелюх і усміхнувся.

— А, Сем, дорогий мій! — зрадів містер Піквік у захваті, що знову побачив свого скромного друга. — Я зовсім не хотів образити вас учора. Ви неправильно зрозуміли мене, вірний мій друже. Кладіть капелюх і дозвольте пояснити мої слова.

— Ви хочете зробити це зараз, сер? — спитав Сем.

— Звичайно; а чому б ні? — здивувався містер Піквік.

— Я волів би, щоб ви не поспішали.

— Чому?

— А тому… — вагався Сем.

— Отже, чому? — настоював містер Піквік, занепокоєний поведінкою свого слуги. — Кажіть бо, Сем.

— Тому, що я мушу урегулювати ще деякі справи.

— Які справи? — спитав містер Піквік, дивуючись з ухильної поведінки Сема.

— Та так; нічого особливого, сер.

— А якщо нічого особливого нема, то ви можете спершу вислухати мене.

— Я все ж думаю, що це краще зробити згодом. Схвильований містер Піквік не міг вимовити й слова.

— Річ у тім… почав був Сем,

— Ну, в чім же річ? — квапив його містер Піквік. — Кажіть бо.

— Річ у тім, — наважився, нарешті, Сем, — річ у тім, що я маю ще розшукати собі ліжко на ніч.

— Ліжко на ніч? — не зрозумів містер Піквік.

— Так, сер, ліжко на ніч. Справа в тім, що тепер і я в’язень. Мене заарештовано за борги сьогодні пообіді.

— Вас заарештовано за борги?

— За борги, сер. І той, хто засадив мене сюди, не випустить мене, доки вас не буде звільнено.

— Чорт побери! — скрикнув містер Піквік. — Що ви хочете сказати?

— Що я хочу сказати, сер? — повторив Сем. — Якщо мені випаде просидіти ув’язненим сорок років, я буду дуже радий. Ось і все, І край.

Вимовивши це з великим піднесенням, Сем у стані невластивого йому збудження кинув на підлогу капелюх і, схрестивши на грудях руки, одверто глянув на свого пана.

РОЗДІЛ ХХХІІІ,

де оповідається про різні незначні події у Флітській тюрмі і про таємничу поведінку містера Вінкла.

Містер Піквік був занадто зворушений відданістю Сема, щоб дорікати йому за похвальну постанову замкнуту себе на невизначений час у тюрмі для винуватців. Єдине, чого він категорично домагався, було ім’я Семового кредитора, але містер Веллер не менш категорично відмовився назвати його.

— Е, ні до чого це, сер, — знову й знову казав Сем. — Він — злослива, недоброзичлива, мстива людина, з таким жорстоким серцем, що його нічим зм’якшити не можна, як говорив один чесний священик про