Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

через ланцюжок островів Торесової протоки. Населення обох півконтинентів адаптувалося до своїх довкіль. Якщо савани і мангрові ліси південного узбережжя Нової Гвінеї досить схожі на 54 55 аналогічні екосистеми Північної Австралії, то інші природні зони цих пів- континентів відрізняються майже за всіма головними ознаками.

Ось деякі з цих відмінностей. Нова Гвінея лежить майже на екваторі, тоді як Австралія простягається до зони помірного клімату, досягаючи аж 40° південної широти. Нова Гвінея — гористий із надзвичайно почленованим рельєфом острів. На ній є гори висотою понад 5 тис. метрів із шапками вічних снігів на найвищих вершинах, тоді як Австралія здебільшого низька і пласка — 94% її території лежить нижче 600 метрів над рівнем моря. Нова Гвінея — одне з найвологіших місць світу, а Австралія — одне з найпосушли- віших. Переважна частина Нової Гвінеї отримує понад 2500 міліметрів опадів на рік, а на значній частині верхогір’їв цей показник перевищує навіть 5000 міліметрів, тоді як більша частина Австралії отримує менше 500 міліметрів. Екваторіальний клімат Нової Гвінеї змінюється дуже незначним чином протягом року та з року в рік, а клімат Австралії дуже варіюється між порами року та з року в рік — значно більше, ніж клімат будь-якого іншого континенту. За рахунок цього Нову Гвінею пронизують постійні великі ріки, тоді як австралійські річки із постійним водотоком більшість років існують лише в Східній Австралії, і навіть у найбільшій річковій системі цього континенту (Муррей-Дарлінг) під час посух рух води переривається на цілі місяці. Більша частина Нової Гвінеї вкрита густими дощовими лісами, тоді як більшу частину Австралії займає пустеля і відкрите сухе рідколісся.

Завдяки вулканічній активності, почерговим наступам і відступам льодовиків, які тягнуть із собою верхні шари верхогірного ґрунту, та гірським струмкам, які приносять величезні кількості мулу в низовини, Нову Гвінею вкривають родючі молоді ґрунти. Натомість в Австралії — найстаріші, найменш родючі і найбідніші на поживні речовини ґрунти серед усіх континентів. Це пов’язано із низькою вулканічною активністю материка та браком високих гір і льодовиків. Попри вдесятеро меншу площу, Нова Гвінея слугує ареалом для майже такої самої кількості видів ссавців і птахів, що й Австралія — завдяки екваторіальному розташуванню Нової Гвінеї, більшій кількості опадів, ширшому спектру висотності та вищій родючості. Всі ці екологічні відмінності позначилися на значному розходженні культурних історій двох півконтинентів, про які зараз піде мова.

Найдавніше і найінтенсивніше харчове виробництво, а отже, найщільні- ші скупчення населення на території Великої Австралії виникли у верхогір- них долинах Нової Гвінеї на висотах між 1200 і 2700 метрів над рівнем моря. В ході археологічних розкопок було виявлено складні системи дренажних канав, які датуються 9 тис. років тому і які перетворилися у обширні системи

станом на 6 тис. років тому. Було також виявлено тераси, які слугували для затримання ґрунтових вод у посушливіших місцевостях. Система канав нагадувала ту, яка й досі використовується у верхогір’ях для осушення болотистих земель, щоб використати їх під городи. Аналіз пилку засвідчує, що вже до 3000 р. до н. е. відбулося значне знеліснення верхогірних долин, яке говорить про вирубування лісів під рільництво.

Головними сучасними культурами верхогірного рільництва є нещодавно запроваджений батат, а також таро, банани, ямс, цукрова тростина, їстівні стебла трав і кілька листяних овочів. Оскільки таро, банани і ямс походять із Південно-Східної Азії — незаперечного осередку одомашнення рослин, довгий час вважалося, що новогвінейські культурні рослини (крім батату) прибули із Азії. Однак згодом було з’ясовано, що дикими предками цукрової тростини, листяних овочів та їстівних трав’яних стебел були новогвінейські види; що той конкретний вид бананів, які вирощуються на Новій Гвінеї, має новогвінейського, а не азійського дикого предка і що таро та деякі різновиди ямсу — аборигенні види і Нової Гвінеї, і Азії. Якби новогвінейське рільництво справді мало азійські витоки, тоді верхогірні культурні рослини мали б походити з Азії, але серед них немає жодної такої. З перелічених причин зараз визнано той факт, що рільництво зародилося в новогвінейських верхогір’ях незалежно — шляхом одомашнення місцевих дикорослих видів Нової Гвінеї.

Отже, Нова Гвінея приєднується до Родючого півмісяця, Китаю та кількох інших регіонів як один із осередків незалежного початку одомашнення рослин. На жаль, залишки культурних рослин, які вирощувалися у верхогір’ях 6 тис. років тому, не збереглися в місцях археологічних розкопок. Однак це мало дивує з огляду на те, що провідні культурні рослини верхогір’їв нашого часу — це види, які не залишають археологічно помітних слідів, за винятком певних надзвичайних умов. Тому існує висока ймовірність, що деякі з них і були основоположними культурами верхогірного рільництва, надто з огляду на неабияку схожість стародавніх дренажних систем із сучасними, які використовуються для вирощування таро.

Три однозначно чужоземні елементи новогвінейського харчового виробництва, яким його побачили перші європейські дослідники, — це курка, свиня і батат. Курей і свиней одомашнили в Південно-Східній Азії і занесли близько 3600 років тому на Нову Гвінею та інші тихоокеанські острови ав- стронезійці — народ, що початково походив із Південного Китаю і про який ітиметься в розділі 17. (Можливо, свині з’явилися на Новій Гвінеї раніше.) Щодо батату, аборигенного виду Південної Америки, він вочевидь з’явився на острові лише в останні кілька сторіч після запровадження його на Філіппінах іспанцями. Утвердившись на Новій Гвінеї, батат відтіснив таро із позиції провідної культурної рослини верхогір’їв, адже потребував менше часу, щоб дозріти, давав вищий урожай на гектар і був стійкішим до малородючих ґрунтів.

Розвиток новогвінейського верхогірного рільництва спричинив, напевно, великий демографічний вибух кілька тисяч років тому, адже після того, як новогвінейську первісну мегафауну (велетенських сумчастих тварин) було винищено, верхогір’я могло підтримувати дуже низьку густоту мисливсько-збиральницького населення. Протягом останніх сторіч у зв’язку з появою батату відбувся ще один демографічний вибух. Коли європейці вперше пролетіли над верхогір’ями у 1930-ті роки, їх вразив побачений краєвид, який нагадував Голландію. Широкі долини були повністю зачищені від лісу і всіяні поселеннями, а дреновані й огороджені поля для інтенсивного харчового виробництва вкривали весь низ долини. І цей краєвид створило населення, яке досягло такої густоти за допомогою кам’яних знарядь.

Круті схили, постійна хмарність, малярія і ризик посухи на нижчих висотах обмежували новогвінейське верхогірне рільництво висотним поясом вище 1200 метрів. Фактично новогвінейські височини — це острівець густого скупчення рільничого населення, виштовхнутого під небо і оточеного морем хмар. Низовинні новоґвінейці, які заселяють узбережжя морів і береги річок, живуть селами і харчуються переважно рибою, тоді як населення посушливих територій, розташованих далеко від узбережжя і річок, виживає