Читати книгу - "Доки світло не згасне назавжди"

спогадах, але нічого вартого уваги більше звідти не витягла, тож на під’їзді до Кременця ввімкнула телефон, під’єдналася до Інтернету та ввела у Google запит: «Марк школа Рівне». Угорі списку результатів сервер розмістив посилання на статтю трирічної давності, опубліковану на сайті газети «Рівне вечірнє». Рутині очі розширилися. Вона натиснула на заголовок і стала читати:

У РІВНОМУ БЕЗВІСТИ ЗНИК ПІДЛІТОК (ФОТО)

23.05.201609:32

Чотирнадцятирічний школяр зник у п’ятницю, 20 травня.

Як інформують у прес-службі Обласного управління національної поліції, вже третій день поліцейські Рівненської області розшукують безвісти зниклого неповнолітнього хлопця.

Грозан Марк Вікторович (нар. 4 березня 2002 року) у п’ятницю, 20 травня, о десятій ранку вийшов із багатоповерхівки на вулиці Квітки-Основ’яненка, в якій донедавна мешкала його сім’я, та до цього часу не повернувся. Хлопець навчався у восьмому класі ЗОШ № 15 міста Рівного.

Батько Марка, Віктор Грозан, у 2015—2016 роках очолював мережу меблевих салонів «Затишна кімната» у Рівненській та Волинській областях і якраз напередодні синового зникнення отримав підвищення – посаду регіонального директора компанії у Львові. Грозани готувалися до переїзду, і Марк зник за лічені хвилини до того, як сім’я мала вирушити до Львова.

Нашому кореспондентові також стало відомо, що з певних, не зумовлених станом здоров’я, причин Марк Грозан упродовж останнього місяця не відвідував школу й навчався за індивідуальним планом.

Прикмети хлопця: зріст 150—155 см, плечі вузькі, волосся середньої довжини, трохи кучеряве на кінчиках, русяве. Обличчя кругле, з пухкими щоками, має помітну ямку на підборідді. Очі зеленкувато-сірі. Був одягнутий у футболку зеленого кольору, сині джинси та чорно-білі напівкеди «Converse».

Поліцейські шукають Марка та просять усіх, хто має хоч якусь інформацію про його місцеперебування, негайно повідомити її, зателефонувавши на спецлінію за номером 102 чи звернувшись до найближчого відділення національної поліції.

Вона пригадала: три роки тому про це зникнення говорило все місто.

Під текстом було вміщено фотографію, з якої на Руту дивився щокатий хлопчак у кумедних круглих окулярах і просторому сірому худі. Руки ховалися в накладній кишені на животі, голова втискалася поміж пліч – хлопець усміхався, проте відчувалося, що фотографуватися не любить. Рута, примружившись, наблизила обличчя до екрана. Звісно, той, кого вона зустріла у сні, був старшим, на півтори голови вищим, дещо ширшим у плечах і абсолютно точно без пухких щік. Але… це був він. Були риси, цілковита подібність яких не викликала сумніву: колір і текстура волосся, великі, ледь опуклі очі та – найважливіше – виразна ямка по центру м’якого підборіддя. Відхилившись від екрана, Рута не сумнівалася, що бачить перед собою хлопця зі свого сну, тільки на три роки молодшого.

Вона ще раз нервово пробіглася по статті й зупинилася на реченні про багатоповерхівку на Квітки-Основ’яненка. Хвилину вистукувала пальцями по корпусу смартфона, потім запустила Google Maps і ввела назву вулиці. Щойно додаток вималював карту, дівчина, навіть не збільшуючи зображення, усвідомила, що в статті йдеться про той самий будинок, який показував Марк: на Квітки-Основ’яненка інших багатоповерхівок не було.

Попри застояну духоту салону, спиною шугнули холодні мурашки.

Залишалося з’ясувати ще дещо. Знаючи повне ім’я, Рута повторила запит, додавши в пошуковому рядку ще й прізвище. Дівчина уважно вивчала посилання за посиланням, всюди натрапляючи на інформацію про зникнення Марка. Вона продерлася крізь півдесятка сторінок із результатами, але так і не вичитала жодного слова про те, що хлопця відшукали. Живого чи мертвого.

Маршрутка зупинилася на станції Кременця. Рута повернулася до фотографії на сайті «Рівне вечірнє», довго розглядала її, а тоді вимкнула телефон…

Отже, Марк Грозан. Її одноліток, який безслідно зник три роки тому. Якого до цього часу не знайшли. І який вві сні привів її до власного будинку.

69

О пів на дванадцяту маршрутка прибула на центральний автовокзал Тернополя. Рута активувала смартфон, здивовано відзначила відсутність повідомлень про пропущені дзвінки від матері та зателефонувала сестрі. Індія запропонувала зустрітися в центрі. Рута пояснила, що їй конче потрібно в душ, і сестра запросила її до гуртожитку. У Рути залишалося зовсім мало грошей, проте вона втомилася, та ще й надворі зірвався вітер і знову збиралося на дощ, тож вона вирішила поїхати на таксі.

Сестра чекала її на прохідній. Вони не обійнялися, навіть не привіталися, лише зміряли одна одну мовчазними поглядами, після чого Інді розвернулася та попрямувала до сходів. Рута боязким кивком привіталася із розімлілою від задухи вахтеркою та поквапилася за сестрою.

Ліфт не працював, сестри стали підійматися пішки: Інді попереду, Рута на метр позаду. Відлуння їхніх кроків розліталося порожніми й через те незвично тихими коридорами. Рута аж скулювалася від того.

– Ти тут узагалі сама? – поглипуючи навсібіч, поцікавилася вона в сестри.

Інді довго мовчала. Рута вже не сподівалася почути відповідь, коли сестра, не озираючись, зронила:

– Є ще одна дівчина-іноземка, яка залишилася на літо. Їй теж дозволили пожити.

«А ти? – подумала Рута. – Чому дозволили тобі?» Одначе поставити запитання вголос не наважилася.

Дівчата зійшли на четвертий поверх – такий самий моторошно порожній – і ступили до кімнати Індії. Сестра дістала чистий рушник і шампунь, Рута попросила ще тампон або гігієнічну прокладку (ті, що придбала вчора в «Сільпо», забула в Рівному), взула сестрині шльопанці та почовгала до ванної.

Поки вона приймала душ, Інді приготувала обід – молоду картоплю із сардельками та салатом із зелені. Руті знадобилося чверть години, щоби привести себе до ладу. Вони всілися за стіл і їли в цілковитій тиші, втупившись очима в тарілки. Рута не була голодною, але не хотіла ображати сестру, тож з’їла все до крихти. Інді швидко прибрала зі столу та понесла посуд на кухню. За хвилину повернулася, склала руки на грудях і, опустившись на скрипуче ліжко, спрямувала важкий погляд на молодшу сестру.

Рута вилізла на ліжко навпроти (на ньому був тільки матрац), підігнула ноги під себе, стулила докупи долоні й довго розгойдувалася, перш ніж запитати:

– Що ти тут робиш?

Очі Індії затуманилися. Шумно зітхнувши, вона згорбилася, ніби невидимий стержень, який примушував її тримати спину рівною, а голову високо піднесеною, розм’як і зігнувся, і Руті здалося, наче всередині її сестри ось-ось щось надірветься і вона обізветься, а може, навіть кинеться й ухопить її в обійми, та це тривало лише мить. Менш ніж за секунду погляд Індії загострився, і вона вороже відрізала: