Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

Костянтин не дозволив Ярині повернутися до ресторану та викликав таксі. Вони швидко доїхали до будинку Сергія, якому зателефонували у дорозі, та переконалися, що він вже повернувся додому.

— Досі вважаєш, що твоя зброя опинилась біля тіла цілком випадково?

Іноді Ярині здавалося, що Сергій дійсно не розумів, коли варто помовчати.

— Мені потрібна нова сімка. Я знаю, що в тебе їх багато, — відчужено мовив Костянтин, що стояв у коридорі квартири та похмуро вивчав інтер’єр. Він поставив на тумбочку пакет з десертами й тепер намагався виявити будь-яку дрібницю, що могла б вибитися зі звичного вигляду приміщення, аби вчасно розпізнати небезпеку. Але у гармидері, в якому жив Сергій, важче було знайти щось пересічне, аніж дивне.

Сергій, що зник за дверима кімнати, вже за хвилину повернувся з новою сімкою.

— Дякую. Якщо щось трапиться чи будуть новини — дзвоніть, — Костянтин забрав сім-карту та пішов й навіть не глянув на Ярину.

— Але ж він не лишив нам номер, — загальмовано пробурмотіла дівчина, коли кроки на сходах вже затихли.

— У мене все записано, — заспокоїв її Сергій та байдуже попрямував до кухні. За мить почулося, як увімкнули чайник.

Ярина пішла до кімнати, де іноді ночувала у вільні від викрадення дні, підібрала порожній пакет, що валявся на підлозі, та почала складати речі.

— Ти куди? — здивовано насупився чоловік, що повернувся з кухні з горнятком кави.

— Повертаюсь додому, — похмуро пояснила Ярина та з пакетом пройшла до дверей.

— Але ж ремонт ще не завершено, — Сергій також вийшов до коридору.

— Нічого страшного. Головне, що кожен, хто заходив до моєї ванної, виходив з неї живим, — невдоволено озвалась дівчина, але за мить щиро зізналась: — Я боюсь лишатися у вашій квартирі.

Не факт, що її помешкання вціліє, коли підірвуть сусідів, але після вибуху біля ресторану страшно було лишатися у помешканні, де вже трапилося вбивство.

Сергій помовчав, але за кілька секунд відставив горнятко на тумбочку та сковзнув до кімнати. Він сховав у рюкзак ноутбук та кілька необхідних речей, що могли стати в пригоді:

— Я з тобою, — чоловік закинув на плече ще й плед, що до того лежав скручений на краю ліжка, та зачинив кімнату на ключ.

— В сенсі?

— Поживу у тебе.

— Навіщо?

— Я теж не хочу митися у тій ванній.

— Можеш помитися у мене та повернутися до себе, — насправді Ярина всім серцем бажала, аби поруч з нею зараз хтось знаходився. Лишатися на самоті було так само страшно, як і перебувати в цій квартирі. Але й голос розуму підказував, що у людей навколо було багато важливіших справ, ніж сидіти поруч з дорослою дівчиною та заспокоювати її.

— Я не маю часу бігати між квартирами, — інфантильно відмахнувся Сергій та пройшов повз неї.

— Мені здається, — Ярина невпевнено примружилась, — чи ти до мене…

— Здається. Ти не в моєму смаку. І я про це вже казав.

— Ти зібрався у мене жити. Хоч би збрехав вже, — вона ображено надула губи.

— Тобі не варто лишатися самій, — Сергій зупинився та повернувся обличчям до неї. — Як, зрештою, і мені.

За кілька хвилин вони зайшли до квартири Ярини, де тхнуло фарбою та клеєм. Що досить дивно, оскільки не було нічого пофарбованого.

— Ну, — дівчина кілька разів кашлянула та видихнула, — жити можна.

Аби тільки астму не заробити.

Сергій пройшовся коридором та швидко зорієнтувався:

— Згоден на кімнату без шпалер.

Ярина ледь не задихнулась від його нахабства:

— А круто ти це вигадав. Тільки в ній зараз є ліжко та диван.

— То знову житимемо разом?

— Виходить, що так, — вона розвела руками та закинула речі в куток. — Обговоримо умови співмешкання?

— Я не лізу до твоїх справ, ти — до моїх. Коли перебуваємо в окремих кімнатах — двері не зачиняємо. Якщо хочеш усамітнитися — йди до туалету. Але не довше, як на двадцять хвилин. Якщо плануєш затриматися — попереджай.

— Я думала, у своїй квартирі, я висуватиму вимоги, — Ярина відчужено почухала скроню. — Мені тобі повідомлення з туалету надсилати чи що? Думай хоч трохи. Я все ж без телефона лишилась.

— Тоді раджу не затримуватися, — Сергій кинув на диван плед та рюкзак й теж розвів руками.