Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

на еміграції. Розповів він про неї так: «В Грамоті моїй я писав, що голова ради міністрів призначається мною і мені представляє списки міністрів на моє затвердження і вже весь склад ради міністрів відповідальний передi мною. Складаючи Грамоту, спершу я цього не бажав, і лише в останню хвилину, перед тим як підписати Грамоту і здати її до друку, я погодився на це... Я особисто вважаю нинi, — читаємо в його спогадах, — що зробив велику помилку... Я переконаний тепер, що робота йшла б тоді значно швидшим темпом, не було б відхилень від наміченої мною політики. Це більш відповідало ідеї диктатора, в якого зосере­джується вся влада, а оскільки я відразу потрапив до рук ради міністрів, де партійність відігравала велику роль, та чи інша комбінація числа голосів давала іноді випадковий напрям з основних питань»[93].

Пропустивши можливість встановити жорсткий авторитарний режим, гетьман, як з’ясувалося дуже скоро, підписав вирок своєму режимові вже в перші дні його існування.

Конституція нового режиму — оцінки

Пізніші дослідники та мемуаристи, ясна річ, оцінювали творчість Палтова на конституційному ґрунті інакше і по-різному.

Серйозних оцінок уникали, говорили, здебільше, про дрібниці. Більшість фахівців та мемуаристів, головним чином націонал-соціалістичної орієнтації, доводили очевидне — нелегітимність нового режиму, забуваючи при цьому вказати на абсолютну нелегітимність та незаконність режиму УНР.

Одні, наприклад, вважали, що згадані закони є не чим іншим, як «тимчасовим статутом нового режиму»[94]. Інші на повному серйозі переконували: хоча демократичний режим був замінений на одноосібну диктатуру, «з формально-правного боку назва У. Н. Р. залишилася в законній силі за нового режиму», а гетьманська конституція «формально визнавала установлену Конституцією УНР суверенність українського народу». Вказували і на те, що після 29 квітня абсолютна більшість законів УНР (крім приватної власності) залишилася в силі[95], а завдяки гетьманові і його новим основним законам ратифікація Берестейської угоди пройшла без будь-яких застережень[96].

Натомість найактивніший ненависник нового режиму — Микита Шаповал — виразів, як завжди, не добирав. «Росіян, жидів і зрусифікованих малоросіян, якими були наповнені міста, — писав він, — казив сам факт української державності, якою б вона не була. І от вони задумали факт знищення української державности при допомозі німецького війська, що було тоді на Україні...» «Нову організацію названо «українська держава», — читаємо далі, — скасувавши УНР і все законодавство та організацію Центральної Ради. ...Гетьманщина, виступивши проти Української Республіки, цим зазначила, що вона виступає проти української держави»[97].

Коментувати це мракобісся та невігластво не випадає...

Конституція нового режиму — продовження

Оголошені того самого дня, 29 квітня, «Закони» мали діяти виключно тимчасово — «до обрання Сойму і відкриття його діяльності».

Головний їх зміст добре відомий. Це:

— виключне право гетьмана на виконавчу та законодавчу владу в межах усієї УД,

— виключне право на закордонну та військову політику,

— запровадження законів у дію виключно з його санкції,

— оголошення православ’я «первенствуючою» вірою,

— розподіл населення на два стани — «козаків» та «громадян»,

— недоторканність приватної власності, свободу слова, політичної діяльності,

— утворення двох «вищих інституцій» — Фінансової ради «в справах державного кредиту і фінансової політики» та Генерального суду — «вищого охоронителя і захисника закону та Вищий суд України в справах судових та адміністративних»[98].

Отже, «законодавча дiяльнiсть гетьманської адмiнiстрацiї розпочалася з того, до чого Центральна Рада пiдiйшла лише в останнi тижнi свого iснування, — з визначення правових основ самого процесу законотворчості»[99].

Попри всі фальшиві, безпідставні та брехливі твердження, мовляв, ці закони «були написані німецьким військовим командуванням і перекладені на українську мову російськими добровольцями»[100], добре і давно відомо: автор або автори в основу головного закону УД поклав «Проект Основного закону Російської імперії 1905 р.»[101]. На підставі експертного висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України встановлено, що рукописні правки на проекті Основ­них законів Української Держави, підготовленому Палтовим, належать не одній, а кільком особам, і виконані вони не Скоропадським.

Попри прагнення Палтова проголосити Українську Державу спадковою конституційною монархією на чолі з королем Павлом Скоропадським, той зупинився на титулі Гетьман, підкресливши тим самим свою прихильність до «українського» козацького республіканського устрою, а не абсолютистської монархії романовського зразка.

Засаднича ідея документа — «втiлення iдеї сильної влади заради полiтичних i соцiальних реформ».

Скоропадський вирішив: питання державного устрою повинен був визначити Сойм (парламент) України. Нарешті, гетьман підкреслив, що перебирає «усю повноту влади в Україні тимчасово»[102].

Підтверджує прагнення Скоропадського до розбудови правової демократичної держави за республіканським взірцем і те, що порівняно з добою Центральної Ради «система центральних органiв Української Держави не зазнала iстотних змiн», а «система мiсцевої влади поступово наближалася до колишньої росiйської моделi»[103], тобто до моделі пореформеної, моделі цілком демократичної. Ще раз опишемо наріжні камені державного устрою Гетьманату:

— «Влада управління належить виключно до Гетьмана України в межах всієї Української Держави»,

— «Гетьман стверджує закони, і без його санкції ніякий закон не може мати сили»,

— «Гетьман призначає Отамана Ради Міністрів» та за його поданням «затверджує і скасовує Кабінет у повному його складі»,

— «Гетьман є вищий керівничий всіх зносин Української Держави з закордонними державами» та «Верховний Воєвода Української Армії і Фльоти»,

— «Гетьман оголошує области на військовому, осадному або виключному положенні».

Суб’єктом законодавчої ініціативи за відсутністю парламенту визначили окремі міністерства, які повинні були передавати законопроекти на розгляд голові держави, а по підписанні їх гетьманом — вони вступали в дію. Окремі розділи документа визначали порядок призначення та сферу відповідальності Фінансової ради та Генерального суду[104].

Проаналізувавши докладно Грамоту та «Закони про тимчасовий державний устрій», сучасна дослідниця Наталя Єфремова підрахувала: 80% їх положень були запозичені зі Зводу законів Російської імперії.

Під час Гетьманату, — констатує Наталя Єфремова, — було підготовлено три проекти Конституції Української Держави. Два з них визначали Україну як суверенну самостійну державу з неподільною територією. Громадянам надавалися і гарантувалися широкі та рівні політичні й соціальні права, позбавити яких міг тільки суд. Громадянам Основний закон гарантував захист від свавілля посадових державних осіб. Ці «проекти... були пронизані ідеями парламентаризму та правової держави і хоча вони не зовсім відповідали поглядам Гетьмана, передусім у галузі розподілу влади і компетенції голови держави, головною метою якої було забезпечення стабільної системи управління, міцної влади, а також — загальних прав та свобод людини». Гетьманська Конституція, — вказує дослідниця, — зазнала значних впливів ідей М. Міхновського, а саме:

— розподіл України на землі,

— скасування приватної власності на сільськогосподарські угіддя,

— становий поділ людей,

— закріплення недоторканності особи,

— заперечення постійного війська.

Встановлені і «серйозні» проблеми Основного закону — не закріплювались стабільна виконавча влада та майнові права громадян[105]. Але, попри це, підкреслюємо спеціально, ухвалення та обнародування