Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"

ганебний зв'язок між моїми думками і складеними мною обітами. А отже, я зле чинив, що насолоджувався річчю, благою під одним оглядом і лихою під другим, і хиба моя полягала в тому, що я намагався примирити веління моєї раціональної душі з моїм природним апетитом. Тепер я знаю, що карався я суперечністю між явленим розумовим апетитом, в якому має проявлятися царство волі, і явленим чуттєвим апетитом[208], підпорядкованим людським пристрастям. Сказано ж бо, actus appetitus sensitivi in quantum habent transmutationem corporalem annexam, passiones dicuntur, non autem actus voluntatis[209]. А у мене прояв апетиту власне і супроводжувався тремтінням цілого тіла, фізичною охотою кричати і метушитися. Ангельський доктор[210] твердить, що пристрасті самі по собі зовсім не лихі, якщо їх вгамовує воля, яку спрямовує раціональна душа. Але того ранку моя раціональна душа дрімала від утоми, і втома ця стримувала гнівливий апетит, що вбачає у доброму і лихому цілі, які треба завоювати, але не жадальний апетит, який бачить у доброму і лихому щось спізнане. На виправдання своєї тодішньої безвідповідальної легковажності скажу нині словами ангельського доктора, що мене безсумнівно заполонила любов, яка є пристрастю і космічним законом, бо й вагота тіл теж є природною любов'ю. І ця пристрасть природним чином спокусила мене, адже appetitus tendit in appetibile realiter consequendum ut sit ibi finis motus[211]. Тому, звичайно, amor facit quod ipsae res quae amantur, amanti aliquo modo uniantur et amor est magis cognitivus quam cognitio[212]. І я справді бачив тепер дівчину краще, ніж бачив її попереднього вечора, і я розумів її intus et in cute[213], бо у ній я розумів себе, а в собі — її. Тепер я замислююсь — чи те, що я відчував, було дружньою любов'ю, якою подібний любить подібного і прагне лишень його добра, а чи жадальною любов'ю, якою людина прагне власного добра, а той, кому чогось бракує, прагне лиш того, що цей брак може заповнити. І мислю собі, що вночі то була жадальна любов, бо від дівчини я хотів чогось, чого ніколи не мав, але вранці я вже нічого не хотів від неї, прагнув лиш її добра, бажав, щоб вона збулася тієї жорстокої потреби, яка приневолювала її віддаватися за абиякий харч, щоб вона була щаслива, і я не хотів більше просити у неї нічого, а лиш далі думати про неї і бачити її у ягнятах, коровах, деревах, у ясному світлі, яке оповивало радістю монастирське обійстя.

Тепер я знаю, що причиною любові є добро, а що таке добро, визначає знання, і любити можна лише те, про що знаєш, що воно благе, і дівчину я спізнав як добро для гнівливого апетиту, але як зло для волі. Але тоді я перебував у полоні багатьох вельми суперечливих порухів душі, бо те, що я відчував, подібне було до найсвятішої любові, як її описують учителі церкви: воно породжувало у мені екстазу, у якій закоханий і коханий прагнуть того самого (і в ту мить якесь таємниче осяяння дало мені певність, що дівчина, де б вона не була, прагне того самого, що й я), і я відчував ревнощі, але не те лихе почуття, яке засудив Павло у першому посланні до коринтян, бо воно є principium contentionis[214] і не допускає consortium[215] з коханим, а те, про яке говорить Діонізій у «Божественних іменах», називаючи ревнивим навіть Бога propter multum amorem quem habet ad existentia[216] (я теж любив дівчину просто тому, що вона жила на світі, і відчував радість, а не заздрощі, що вона існує). Я ревнував у тому сенсі, в якому ангельський доктор зве ревнощі motus in amatum[217]; то були приязні ревнощі, які спонукають поборювати все те, що шкодить коханому (і в ту мить я не мріяв про інше, ніж звільнити дівчину з-під влади того, хто купує її тіло, опоганюючи своїми згубними пристрастями).

Тепер я знаю, як каже ангельський доктор, що любов може шкодити тому, хто любить, коли вона надмірна. І моя любов була надмірною. Я лиш пробую пояснити, що відчував тоді, зовсім не намагаючись виправдати свої почуття. Я оповідаю про грішне палахкотіння своєї молодості. Воно було злом, але заради істини мушу сказати, що тоді я відчував його як небачене благо. Це має послужити наукою для тих, хто, як я, потрапить у сіті спокуси. Нині я, старець ветхий, знаю тисячі способів уникнути цих спокус (і замислююсь над тим, чи варто цим пишатися, адже спокуси полуденного біса вже не турбують мене; зате я підвладний іншим спокусам, тому питаю себе, чи те, що я роблю зараз, не є гріховною поблажливістю до земної пристрасті згадування, немудрим намаганням не піддатися плинові часу й уникнути смерті).

Тоді ж мене ледве врятував якийсь чудовний зблиск інтуїції. Дівчина являлася мені у природі і в людських ділах, які мене оточували. Тому, завдяки щасливому здогадові душі, я занурився у широке споглядання цих речей. Я спостерігав за працею чередників, які виводили волів зі стайні, свинарів, які несли поживу свиням, чабанів, які гукали собак, щоб зігнати докупи овець, стежив за селянами, які несли полбу і просо до млина і виходили з нього з мішками доброго млива. Я поринув у споглядання природи, намагаючись забути свої думки, силкуючись дивитись на всю твар так, як вона поставала передо мною, щоб радісно забутись у цьому видовищі.

Яким чудовним воно було, це видовище природи, ще не торкнутої людськими, часто-густо лиходійними мудрощами!

Я бачив ягня, яке було так назване на підтвердження його чистоти і доброти. Адже слово agnus[218] походить від того, що ця тварина agnoscit, себто впізнає свою матір, впізнає її голос посеред отари, а мати його, посеред стількох подібних до нього ягнят, які подібно мекають, завжди знаходить свого сина, щоб погодувати його. Я побачив вівцю, назва якої, ovis, походить від ab oblatione[219], бо з давніх-давен її використовували для жертвоприношень; вівця ж, як відомо, тільки-но западе зима, звикла жадібно шукати траву, і до того, як пасовиська вразить мороз, вона наїдається досхочу. Отари охороняли собаки, звані canis, що виводиться від canor[220], адже гавкають вони вельми голосно. Бувши твариною, досконалішою від інших, обдарованою вищим даром проникливості, собака легко впізнає свого господаря; він навчений полювати на диких звірів у лісах, охороняти отари від вовків, захищати дім і дітей свого