Читати книгу - "Пастка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Нас троє, — підсумувала прачка. — Кожне дасть по тридцять франків, від цього ніхто не розориться.
Але пані Лера вибухнула люттю:
— Що ж! А я проти, так, я проти!.. І річ зовсім не в тридцяти франках. Я б дала і сто тисяч, якби їх мала і якби це допомогло воскресити маму... Та тільки не люблю я чваньків. Ви зі своєю пральнею тільки й думаєте, як би його похизуватися перед кварталом. Але нам такого не треба. Ми не викаблучуємося... О! Робіть, як собі знаєте. Хоч пір’я на дроги почепіть, щоб пишніш було.
— Ніхто від вас нічого не вимагає, — врешті відповіла Жервеза. — Навіть якби мені довелося себе продавати, — я не хочу терзатися докорами сумління. Я годувала матінку Купо без вас, без і поховаю... Одного разу вже казала вам: я підбираю бездомних котів, тож і вашу матір не лишу на гноївні.
Пані Лорійо заплакала, зібравшись іти додому, але Лантьє вмовив її залишитися. Збилася така буча, що пані Лера, цитькнувши на жінок, тихцем заглянути до кімнатчини матінки Купо, кинувши на небіжчицю тривожний погляд, неначе боялася побачити, що та прокинулася й слухала, про що це біля неї говорили. Тієї миті дітлахи надворі знову завели танок, тоненький пронизливий голосок Нана перекрикував усі інші.
Віслючок, віслючок,
В нього пузце болить.
Йому справила пані
Начеревник новий.
І бузкові туфлі, лі, лі,
І бузкові туфлі!
— Боже мій! Як же допекли ці діти своїми співами! — мовив Лантьє до Жервези, яка дрижала всім тілом і мало не ридала від прикрості та горя. — Скажіть-но їм замовкнути і відведіть Нана до консьєржки, надавши добрих ляпанців!
Пані Лера і пані Лорійо пішли обідати, пообіцявши повернутися. Купо сіли за стіл і попоїли трохи ковбаси, але без особливої охоти, намагаючись навіть не дзенькати виделками. Їх пойняла страшенна досада, накотилось якесь отупіння через бідолашну матінку Купо, що ніби стояла в них над душею і заповнювала собою всі кімнати. Їхнє життя вийшло зі своєї колії. Спочатку вони сновигали кімнатами, не знаючи, до чого взятися, відчуваючи знемогу, як на ранок після гулянки. Лантьє, не гаючи часу, пішов до похоронного бюро, взявши з собою тридцять франків пані Лера та шістдесят франків, які Жервеза позичила в Ґуже, збігавши до них простоволосою, неначе оглашенна. Пополудні прийшло декілька сусідок, спонукуваних цікавістю, які все зітхали та закочували заплакані очі. Вони заходили до кімнатчини, розглядати небіжчицю, хрестилися та кропили гілочкою самшиту, змоченою у свяченій воді. Потім сідали в пральні, де без кінця говорили про «любу небіжчицю», не втомлюючись цілими годинами повторювати ту саму фразу. Панна Реманжу помітила, що її праве око лишилося трохи розплющеним, пані Ґодрон одно говорила, який у покійниці, як на її вік, гарний колір шкіри, а пані Фоконьє була приголомшена, бо ще три дні тому вона бачила, як небіжчиця попивала каву. Атож, це діло швидке, кожен може завтра переставитися. Надвечір обом Купо це все почало вже набридати. Надто велика мука для родини — так довго залишати тіло померлого в домі. Урядові варто було б ухвалити якийсь закон щодо цього питання. Ще цілий вечір, ціла ніч і цілий ранок — далебі, це довіку не скінчиться! Коли людина припиняє плакати, горе обертається на роздратування, і тоді дуже легко втратити самовладання. Матінка Купо, яка німа й нерухома лежала в глибині вузької комірчини, все дужче й дужче заповнювала собою оселю, ставала тягарем, що тиснув на всіх довкола. І родина, забувши шануватися, поверталась до своїх щоденних клопотів.
— Підвечеряйте разом з нами, — запропонувала Жервеза пані Лера та пані Лорійо, коли ті повернулися. — Ми всі так журимося, нам треба триматися купи.
Робочий стіл застелили скатертиною. Дивлячись на тарілки, кожен згадував бенкети, що колись тут влаштовували. Повернувся Лантьє. Спустився Лорійо. Пекар допіру приніс пиріг, бо прачці й у голові не було куховарити. Коли всі посідали до столу, зайшов Бош і сказав, що до них хоче навідатися пан Мареско. Він і справді зайшов, дуже поважний, з широкою орденською стрічкою на сурдуті, мовчки вклонився й попрямував просто до комірчини, де став на коліна перед покійницею. Бувши дуже побожним, він вдумливо, як кюре, помолився, назнаменував над небіжчицею хрест святий, окропив її свяченою водою, взявши до рук самшитову гілочку. Уся родина, що вже підвелася з-за столу, була надзвичайно вражена побаченим. Закінчивши свою молитву, пан Мареско повернувся до пральні й звернувся до Купо:
— Я прийшов по платню за два попередні квартали. Ви готові розрахуватися?
— Ні, пане, не зовсім, — пробелькотіла Жервеза, якій було дуже неприємно, що ця розмова відбувалася у присутності Лорійо. — Розумієте, через нещастя, що в нас трапилося...
— Так, звісно, але в кожного свої клопоти, — відказав власник будинку, розчепірюючи здоровенні пальці колишнього робітника. — Мені дуже прикро, але більше чекати я не можу... Якщо післязавтра вранці ви не заплатите, мені доведеться вас виселити.
Зі сльозами на очах Жервеза склала руки в німому благанні. Різко хитнувши своєю величезною головою, він дав їй зрозуміти, що всі благання марні. До того ж, з поваги до небіжчиці, сперечатися аж ніяк не випадало. Задкуючи до дверей, він повільно вийшов.
— Тисячу разів перепрошую, що потурбував вас, — пробурмотів пан Мареско. — Тож післязавтра вранці, не забудьте.
Проходячи повз кімнатчину матінки Купо, він ще раз віддав шану померлій, побожно схиливши коліно перед навстіж відчиненими дверима.
Спочатку їли швидко, щоб не здавалося, ніби мали з того якесь задоволення. Але дійшовши до десерту, всі сповільнилися — їх здолало бажання посмакувати. Час від часу Жервеза чи котрась із сестер йшли з повним ротом поглянути на небіжку, не випускаючи з рук серветки, а коли поверталися й дожовуючи сідали до столу, всі решта дивилися на них якусь секунду, немов щоб дізнатися, чи все там добре. Потім жінки стали підходити до покійниці дедалі рідше, і зрештою про матінку Купо зовсім забули. Щоб висидіти всю ніч і не заснути, заварили великий баняк
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.