Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

Охорона виструнчилася — до трапу під’їжджав лімузин власника літака. Його вони знали, бо Ель Даві провадив бізнесові справи у Індонезії, а нещодавно відпочивав на Флор. За кермом сидів Самур. Щойно вони повернулися з міста, де Даві сам купив величезний букет орхідей, який тепер прикрашав заднє сидіння авто.

Лімузин зупинився біля трапу і Самур поспішив шанобливо відчинити дверцята перед хазяїном. Ель Даві, навіть не глянувши на охоронців, легко збіг сходами по трапу і зник у салоні. Решту роботи виконував Самур. Повагом простягнув старшому по званню паспорт Ель Даві. Задля годиться, начальник караула звірив прізвище з представленим списком пасажирів катарського літака і повернув паспорт Самуру. Те ж саме проробив і з його документом. Тільки після цього Самур забрав з машини квіти.

— Чекаємо на дружину боса, — довірився індонезійцеві. Потім глянув на годинник і додав:

— Крім неї, зараз має прибути ще один пасажир.

Й справді, до літака підкотило таксі і з нього вийшов Камінскі. Самур тут же відкозиряв прибулому, у відповідь на що Елтон ледве припідняв парусинового капелюха і відразу простягнув паспорт індонезійській охороні, роздивляючись доокруж. Падкий на зорові ефекти, прикидав, звідки краще спостерігати, як Самур поведе до літака Марту. І тільки по тому зайшов у літак.

Ель Даві стояв спиною до дверей, що відокремлювали вхід до головного салону. Камінскі навіть довелося тихенько кашлянути, щоб привернути до себе увагу.

— За півгодини приймайте дівчину на борт.

Жоден м'яз не заграв на обличчі Даві. Мовчав, величний і гордий в очікуванні своєї перемоги. Самур поклав на столик орхідеї і споглядання букета, здавалося, цілком захопило Даві.

— Звідси ви зможете усе побачити якнайкраще, — запросив детектив до ілюмінатора Даві, вказавши на м’який шкіряний диван сірого кольору по правому борту.

— Сподіваюсь! — Це було перше слово, яке почув детектив з вуст свого боса.

— Тоді дозвольте мені залишити вас. Я зустрічатиму панночку на трапі. Ви не заперечуєте?

Камінскі вклонився і вийшов.

У протилежній стороні лайнера, де розміщалася кабіна пілотів, було обладнано ще один салон. Умеблювання його не кричало вишуканістю. Шестеро гевалів з охорони Даві ниділо у м’яких кріслах.

— Як ся маєте без роботи? — привітався з ними Камінскі. — Гадаю, обійдеться без вашого втручання, але попри все прошу двох спуститися до Самура і бути біля нього.

Попереджені про те, що повинні виконувати усі розпорядження прибулого детектива, двоє з байдужим виразом обличчя встали і потупцювалися з літака.

Камінскі ще зазирнув до кабіни пілотів і наказав запускати мотори.

— Через п’ятнадцять хвилини усе повинно закінчитися, — невідомо кого проінформував Елтон, коли примостився біля дверей лайнера.

Бентежне виття поліцейської сирени Камінскі спочатку почув, а уже потім побачив мерехтливе синє світло на машині, яка мчала злітною смугою та різко, із скреготом загальмувала біля індонезійського літака, що готувався виконувати рейс Танджунау-Медан. До нього вже підвезли трап і відчинили двері. Метка стюардеса перед трапом готувалася звіряти квитки пасажирів із списком, отриманим з комп’ютера.

Фінал п’єси Елтона Камінскі наближався. Це його вміла рука усе продумала до останнього. Як і розраховував, з поліцейської машини зараз вистрибне знервований інспектор і зробить завершальний акорд.

Отримавши необхідну інформацію від стюардеси, поліцейські відійшли неподалік і тепер стояли, очікуючи прибуття пасажирів.

Довго чекати не довелося. Зграбний відкритий жовтогарячий мікроавтобус під’їжджав до літака. Пасажири виходили неквапливо, вишикувавшись біля трапу чіткою вервечкою.

Серед прибулих детектив уже вгледів Харріса і Марту. Камінскі вдоволено хмикнув, коли розгледів на Харрісі білу сорочку, ту саму, від якої відкрутив гудзик. Їхньому щастю можна було б справді позаздрити, — промайнув окраєць досі не знаної емоційної оцінки…

Майкл витягав із спортивної сумки, яку тримав на плечі, квитки. Марта допомогла йому і рука з квитком знову обняла дівочі плечі. Вони були у своїй аурі, напоєній по вінця любов’ю. Раз за разом Марта ставала навшпиньки і щось шепотіла на вухо Харрісу. У відповідь він схиляв голову до дівочого обличчя і їх поцілунок був довгим і жагучим. Й справді, видавалося, що молодята вирушають на медовий місяць.

Нарешті пара підійшла до стюардеси. Майкл простягнув два квитки, бортпровідниця звірила їх з прізвищами у списку і повернула квиток Марті. Майкл пропустив дівчину перед себе і вона легко збігла по трапу і тепер стояла, чекаючи Майкла.

І тут до Харріса поспішив іспектор, за ним двоє поліцейських. Камінскі добре розгледів, як зевернувши руки Харріса за спину, клацнули кайданки і двоє поліцейських потягли хлопця до машини.

Чітко спрацювали, — про себе відзначив детектив. Тепер слід було зазирнути до пілота і попередити про готовність до зльоту. Але його відсторонила сильна рука. У дверях просто на трап ступив Ель Даві. Очі його горіли, руки стискали одна одну, він не звертав жодної уваги на детектива. Тремтячі губи повторювали:

— Марто, моя Марто…

Елтон знав, що фінальна сцена буде не з приємних, але те, що за хвилину викинула українка, викликало захоплення і навіть повагу у детектива. Бо він любив людей з сильною волею, рішучих і готових на самопожертву заради іншого. А жінок з такими якостями практично не зустрічав.

Біля індонезійського літака коїлося щось незвичайне. Марта, розштовхуючи пасажирів, кинулася по трапу вниз. Миттю опинилася перед поліцейською машиною, яка вже розвернулася і збиралась рвонути з місця, розкинула руки і впала на капот.

— Майкле! Майкле! Куди ви його забираєте? Навіщо? Заберіть і мене, чуєте? Прошу, і мене… — Вона не відходила від машини, стукала кулачками по капоту і несамовито кликала Майкла.

Двоє охоронців, за якими ледве встигав Самур, наздогнали дівчину