Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"

Нема нічого, крім текучих слів; поволі Десь починають гру на флейті і віолі, І човен сну пливе, і світить зодіак, І під оцим вікном, де бачив я кохану, Ридають струмені печального фонтану, І шия лебедя — у тьмі питальний знак.  СОНЕТ — СЕРВАНТЕСУ В години смутку й горя — я один. Але приходить добрий друг до мене — Сервантес. Він мої печалі й трени Пом'якшує. Життя й природа — він. Шолом блискучий з золота й перлин Дає він сну моєму, і шалене Виводить серце на ясні терени, Де спокій, і молитва, й сміху дзвін. Ласкавий лицар. Він говорить. Мова Тече, немов ручай із кришталю. О, як я слухати його люблю! Ось він іде, як доля загадкова, Світ веселити силою жалю, Скорботою свого святого слова. З ЛАТИСЬКОЇ
Мірдза Кемпе
ПЕРЕД КИМ ПРИНИЖУЄШСЯ? Кохання чисте, перед ким це ти Принижуєшся? З тебе він глузує, А ти його все любиш, любиш всує, І серце носиш, повне гіркоти. Звеш другом деспота і зберегти Жадаєш те, що мучить і мордує /Тебе. А він все відає, все чує. Мовчить. Лиш погляд — дотик мерзлоти. О жінко, маєш ти для того жити, Щоб слабкості коритися й любити, Та серце не принижувать слабе. Вдягайся в гордощі, як в діадему, Щоб ти могла зневажити нікчему, Котрий кохати здатний лиш себе. З ЛИТОВСЬКОЇ
Юстінас Марцінкявічюс
НАТХНЕННЯ Немов розп'яття час, надходить творчий надих, навалюється хрест — хвилин святих тягар. Беру його й несу, як найдорожчий дар, і падаю під ним на гостряках нещадних. Готовий вмерти я за синяву без хмар, за птицю й звірину, за вишню на левадах, за людський дух, за честь, за світ, що гине в звадах, за радісне дитя і за його буквар. Голгофа творчості стражданням величава! Я падаю, встаю, а зір мій стереже зірницю, що ряхтить — висока і яскрава! Невже вона давно погасла? О, невже, де палахтів огонь, там тільки крига й мрява? Невже ця жертва й кров — то їй усе чуже? БУТТЯ …Уступити — древо чи травина, не сплітати сітку, ні оброть. Множтеся, брати! Вставай, тваринна і рослинна сило, в повну хоть!