Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем. До інших зір молитимусь і інших ждати ранків. Набрезклі пуп’янки бубнявіють в клеїстій піні, як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть, і крізь лійки фіялок ніч фільтрує чар весінній, аж пригорщами пахощів у чаші квіття сипне. Зелена ніч рослин душна екстазою знемоги, у скорчах розкоші кущі, коріння, й пальці, й листя насіння вибухає, й місяць коле землю рогом, аж згасне днем закритий, що, мов змій, за ним іскриться. Коріння в черепах мерців сукате й соковите, життя встромляє свердли ґудзуваті в кубла смерті, і дуб прискакує до дуба — два боги сердиті, ударивши з розгоном в пні, сплітаються уперті. Вирують кола світляні — невломні мотовила, ось благовіщення світанку — й сонце ніч розмеле. Пий сьому чарку радощів! Хай серцю хміль і крила! Поезії кипучої і мудрої, мов зелень! Живу коротку мить. Чи довше житиму, не знаю, тож вчусь в рослин сп’яніння, зросту і буяння соків. Мабуть, мій дім не тут. Мабуть, аж за зорею. Поки я тут, інстинктом чую це: співаю — тож існую. Під шкаралущею землі булькочуть рвійні води, крайнебо в млах фіялкових за ранком, мов за муром. Від’їду вже з долонями на лірі сонця сходу, співаючи хвалу надлюдським і рослинним бурям. 7 березня 1936 Із збірки «Ротації»
Ротації
Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір від берега по берег, тінь вінків дубових. Мусує день, мов склянка золотого чаю, прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння. Церкви, цукерні, біржі — духові і тілу. Для зір і для монет. Ждучи рідких окрушин крихкого щастя, прочуваєм інші цілі. Мов зонд у рану, розпач грузне в наші душі. Але за муром джаз і танці лампіонів, балет балончиків, хор барв, мов хор гобоїв, і жовті груди велетенських стадіонів зітхають глухо під бурхливою юрбою. І стеляться до ніг дими — покірні птахи, а сонце, мов павук, на мурів скіснім луку антен червоне павутиння розіп'явши, мов мертві мухи, ловить і вбиває звуки. Мистці рослин — тюльпани, дбаючи за форму, припавши на коліна, барвно й гарно гинуть, а за законами нам невідомих формул вирують дні й міста й вирують бормашини. Дроти тремтять мов нерви. Теплий білий листик, зоря в конверті, кілька слів і квіт шипшини. Кружляють, мов пом'яте листя, сни дентисток над вирвами нудних мелодій бормашини. 11 червня 1936 Міста й музи