Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

Це був Бог Джина, король магів та чарівників. А тоді чужинець дозволив собі сказати:

— А от Агіпаті, Бог Змій, Джаганпанаг,.. може, це принц-наступник Салім?

Словом, він — чоловік з достоїнствами, що було першою вимогою, аби він став гідним чоловіком.

— Історії можуть зачекати, — сказав йому імператор. — Тобі треба удосконалювати свої знання з тутешніх справ.

Отже, Маґор пішов у науку спочатку до Раджі Тодар Мала, а тоді до Раджі Ман Сінґга, які мали посвятити його у таємниці фінансів та врядування, а коли Бірбал поїхав на захід до фортець Читторґарг та Мегранґарг, Амер та Джайсальмер, аби перевірити підданих та союзників імператора на тих територіях, то іноземець супроводжував його в ролі старшого помічника і повернувся з широко розплющеними очима, здивований імператорською владою, побачивши неприступні фортеці та палаци, принци яких згинали коліна перед королем над королями. Місяці склалися в роки, і всім стало зрозуміло, що білявого чоловіка вже годі вважати іноземцем. «Могол Кохання» став радником і повірником Великого Могола.

— Між іншим, бережись бога змій, — застеріг імператор Маґора. — Ніж, який він мріє встромити у мою спину, може опинитися у твоїй.

Потім помер Бірбал.

Імператор звинувачува себе у мовчазній згоді з бажанням свого друга одержати військову посаду. Але Бірбал сприйняв заколот культу Раушанай, афганських просвітлених, як особисту образу, так би мовити, на боці імператора. Їхній провідник Байазид Пророк змішав індуїзм з ісламом і заварив кашу розпусти. Бірбал обурився.

— Оскільки Бог є в кожному і в усьому, то з цього випливає, що всі дії — це божественні дії, а оскільки всі дії божественні, то немає різниці між правильним і неправильним, добрими ділами і злими ділами, тому нам можна чинити, як нам заманеться? — глузував він. — Джаганпанаг, даруйте мені, але цей воєначальничок насміхається з вас. Він забрав красу з вашого бажання, аби там знайти віру над усіма вірами, перетворив її на гидоту, і тепер ущипливо глузує з вас. За таку необачність його варто змістити, навіть без врахування його варварських грабунків та сплюндрування. Грабіж, на йому думку, допустимий, — ха! — тому що народ Раушанаї — обраний Богом народ для успадкування землі, тож коли їм заманеться захопити спадок трохи раніше, то хто скаже, що вони не мають права?

Ідея грабежу, ставши релігійним обов'язком, давала можливість обраним одержувати те, що подарував їм Всевишній, і така ідея дуже припала до душі племенам у горах Афганістану, тож культ розростався з неймовірною швидкістю. Раптом помер Байазид, якого замінив його наймолодший шістнадцятирічний син Джалалуддин. Роздратуванню Бірбала не було меж, бо «Джалалуддином» також назвали Акбара, і збіг лишень посилював зухвальство багатьох з Раушанаї.

— Джаганпанаг, пора відповісти на образи, — сказав він.

Акбар, розважений такою немілітаристською злістю, погодився, нехай буде по-Бірбаловому. Однак іноземець Маґор дель'Амор не супроводжував Бірбала.

— Він ще не готовий для афганської війни, — промовив імператор на потіху всім у Палаті Приватних Аудієнцій. — Йому слід бути тут при дворі, разом з нами.

Але повстання виявилося серйозним, тож було не до сміху. Гірські стежки стали майже непрохідними. Незадовго після прибуття Бірбала в регіон, аби дати Просвітленим урок, на нього напали із засідки на Маландрайському перевалі. Ходили зловтішні чутки про те, як великий міністр намагався врятувати свою шкуру втечею від своїх військ, але імператор вважав це вигадками зрадників. Він також підозрював, що у всьому був якимсь чином замішаний принц-наступник, але не мав жодних доказів. Тіло Бірбала так і не знайшли. Загинуло вісім тисяч його людей.

Після біди на Маландрайському перевалі імператор довший час мав страшенно нещасний вигляд, не їв і не пив геть нічогісінько. А на честь свого полеглого друга написав вірш. Безпомічним ти віддав усе, що міг, Бірбале. Тепер я безпомічний, але для мене ти нічого не залишив. Він писав уперше і востаннє від першої особи однини, не як король, але як чоловік, що оплакує дорогого друга. Перебуваючи в жалобі по Бірбалу, він відрядив спочатку Тодар Мала, а тоді Ман Сінґха, аби зброєю упокорити Раушанаї. Всюди у Сикрі його погляд натрапляв на порожнечу, на порожні місця трьох з Дев'яти Діамантів, яких не могли заповнити менш достойні люди. Він наблизив до себе Абул Фазла і дедалі більше покладався на нього. А тоді згадав про ту майже ганебну річ, яку дуже обережно зважував вісім місяців після Бірбалової смерти, в день свого сорокачотириріччя, коли він був на шляху до королівських ваг, аби зважитися й собі.

Він намагався знайти відповідь на таке запитання: чи варто йому іноземця Маґора дель'Амора, відомого також як Ніколо Веспуччі, оповідача довгих казок, котрий скандально заявив про свої родинні зв'язки з ним, а потім виявив себе як вмілий адміністратор та радник і несподівано сподобався йому, прийняти як почесного сина? Ранґ фарзанд був одним із найменш жалуваних, найбільш бажаних у всій імперії, і кожен, хто удостоювався цього ранґу, приймався до внутрішнього кола імператора. Чи вартував цей молодий негідник, який був більше схожий на його молодшого брата, ніж на сина (тим паче дядька), такої чести? А як таке призначення, що є не менш важливим, буде сприйнято іншими?

Він з'явився у джгароха вікні, і натовп гучно привітав його. Могол Кохання, розмірковував Акбар, також мав успіх серед народу. І цей успіх, підозрював імператор, був пов'язаний як із популярністю його будинку куртизанок коло озера, тобто Дому Сканди, де верховодили Костомаха та Перина, так і з розповіддю про Кара Кьоз; також не можна було заперечити, що розповідь про приховану принцесу стала