Читати книгу - "Літопис Руський. Повість минулих літ"

Про це знамення-міраж говорилося під 1065 p.

695

У Татіщева Святополк Ізяславич має таку характеристику: («Сей великий князь на зріст був високий, сухий, волосся рудувате і пряме, борода довга, зір гострий. Був читальником книг і вельми пам'ятливим, і те, що було за багато літ, міг розказати, як написане. Через недуги ж мало їв; і досить рідко, та й то через принуду інших, упивався. До війни охочим не був і хоча на кого скоро гнівався, але скоро [це] й забував. При цьому був вельми сріблолюбним і скупим, задля чого жидам багато вольностей супроти християн дав і через що багато християн торгу і ремесел було позбавлено. Наложницю свою взяв за жону, і так її любив, що без сліз на малий час розлучитися не міг, і, багато її слухаючись, від князів терпів ганьбу, а часто й шкоду зі співчуттям. І коли б Володимир його не охороняв, то Святославичі давно б позбавили його Києва»).

696

За даними акафіста св. Варварі, третя (рахуючи нешлюбну) жона Святополка мала ім'я Варвара і була вона дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина; в синодику Михайлівського Золотоверхого монастиря, де Варвару було поховано, вона названа Іриною; це, можна думати, її друге ім'я, котре вона дістала на Русі, вийшовши заміж. Вона ж привезла до Києва з Константинополя мощі св. Варвари, які також перебували в Михайлівському монастирі, — для християнізованої Русі це був факт високого престижу.

697

Тобто на жону брата, удову Святополка Ізяславича, цю саму Варвару.

698

За Татіщевим, Володимир Мономах посадив у Смоленську разом з Вячеславом ще іншого сина (Гліба), невідомого з інших джерел, якого в 1118 p. перевів до Переяславля.

699

Дочку Володаря Ростиславича; за генеалогічними дослідженнями, жоною Володаря була невідома на ім'я дочка якогось поморського князя.

700

Це речення повинно б стояти на початку 1114 p. після відомостей про смерть Святослава Володимировича у Переяславлі.

701

Після цього в Іп. незаповнені три з половиною стовпці (с. 205–206); далі текст переписано третьою рукою.

702

У Лавр. «марта вь 17».

703

Поселення Ладога існувало вже у VIII ст., і в Х — XI ст. серед культурних шарів двохсотлітньої давності ладожани знаходили скляні намистини. Автор, що говорить про себе «я», — це третій літописець, невідомий на ім'я.

704

Ідеться про руський компілятивний «Хронограф за великим викладом», оснований на «Хроніках» Амартола та Іоанна Малали.

705

В Іп. хибно «право».

706

Текст узято з «Хроніки» Амартола через згаданий «Хронограф».

707

Наведений уривок — це кінець першої книги «Хроніки» Малали зі вставкою з четвертої книги, починаючи від слів «за що прозвали його» до «піч огненну»; античних богів Малала виводить у ролях земних правителів-царів; текст Малали доповнено руськими відомостями, при цьому в староруському оригіналі деякі назви перекручено (Гермес — Еремия, Гефест — Феост).

708

Тут в Іп. прогалина, для вставки числа.

709

Геліос (бог сонця), за грецькою міфологією, був сином титана Гіперіона і титаніди Тейї, а не бога вогню Гефеста (Сварога).

710

Наведений текст (від слів «А після цього…») — початок другої книги «Хроніки» Малали.

711

Псалом CXXXIV, 6, 7.

712

Тобто попереду, де йшлося про землі за Угрою і Самоїддю.

713

В Іп. І Хл. хибно «с попомъ».

714

В Іп. «орници»; у Лавр. «орничѣ»; очевидно, слово походить від грецького opva — кайма, облямівка. Перед цим у Лавр. ще стоїть «фофудью» (див. прим. 22 до 912 р.), але нема слова «рѣжючи»: біль, біла вивірка — горностай (див. прим. 1 до 859 p.).

715

В Іп. «комару», у Хл. «в комору», — тут, очевидно, ідеться про напівкруглі закомари, заглибини-ніші в стінах.

716

У Лавр., очевидно, хибно, «въ 8 день», в Акад. «въ 18». Першою жоною Олега Святославича-«Гориславича» (за даними Любецького синодика і актових печатей, його хрестильне ім'я — Михайло) була, за цими ж даними, візантійська патриціанка Теофанія (Феофано) Музалон (Музалониса; див. ще прим. З до 1079 p.); другою — дочка половецького хана Осулука, — у літопису під 1146 p. хани Тюнрак і Камос Осулуковичі названі вуями (дядьками по матері) Олегового сина Святослава.

717

В Іп. І Хл. хибно «къ Смоленьску»; у Лавр. «к Мѣньску»; тут подано також дату виступу Володимира з Києва — 28 січня 1116 p.

718

В Іп. І Хл. хибно «Жельди», «желди»; у Лавр. «Желни».

719

Додано з Лавр.; за Леона було видано дочку Володимира Всеволодовича Марію-Марицу.

720

За Татіщевим, Володимир хотів відомстити Олексієві І Комнину за смерть свого зятя Леона Діогена і зятів уділ задержати для свого внука Василька (див. ще прим. З до 1136 p.).

721

В обох випадках ідеться про Сіверськии Донець.

722

У Лавр. «Галинъ (хибно), Чешюевь и Сугровь».

723

У Татіщева Предслава (в Іп. І Хл. хибно «Предъславна») названа королевою, розуміється, угорською. Справді, тодішній угорський король Ласло І Святий овдовів, як свідчать угорські джерела, 1090 p., і його другою жоною (невідомою з інших джерел) могла бути Предслава; після смерті мужа (у 1095 p.) вона, природно, повернулася додому і постриглася в черниці. За польськими джерелами і за Татіщевим, у Святослава Ярославича була ще старша дочка Вишеслава (Вислава); близько 1065–1067 pp. Її видали (чи заручили?) за князя, потім короля польського Болеслава Сміливого, який свого сина Мешка оженив 1088 р. на Мешковій двоюрідній тітці Євдоксії (?), дочці Ізяслава Ярославича і Гертруди-Олісави.

724

Із Новгорода Мстислав вийшов 17 березня 1117 p.

725

В Іп. І Хл. хибно «Ольговичь»; можливо, треба читати «і Давид [Святославич, і] Ольговичі».

726

За Татіщевим, Ярослав Святополкович збирався вигнати свою третю жону, дочку Мстислава Володимировича, онуку Володимира Мономаха (див. прим. 1 до 1112 р.).

727

Ідеться про дунайських болгар.

728

У Лавр. «въ 16 день» і додано, що 1 січня 1118 р. на його місце поставили Сильвестра, ігумена Видобицького Михайлівського монастиря, переписувача «Повісті минулих літ», яка й закінчується в Іпатському списку цим 1117 р.

729

Тобто жителі Білої Вежі, або Саркела.

730

Це речення тут не на місці, далі воно