read-books.club » Дитячі книги » Грот афаліни 📚 - Українською

Читати книгу - "Грот афаліни"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Грот афаліни" автора Павло Андрійович Місько. Жанр книги: Дитячі книги / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 93 94 95 ... 120
Перейти на сторінку:
з Натачиної сукенки, сунув за пазуху. І пірнув, хутко перебираючи провід обома руками.

Цього разу спускався набагато упевненіше. Незабаром вода спереду ніби затуманилась, потім і добре посвітлішала. Ось уже ця просвітлина набула форми широкого й нерівного зверху пологу чи запони. Провід ліг на дно і пішов під низ цього пологу, і Янг випустив його з рук. Шипить полог. Вода крізь тріщини скельців майже не просочувалася в маску, добре було видно вже, що полог складається ніби з тисяч шнурків намистинок, розтягнутих від низу до стелі. Бульбашки-намистинки не більші ніж зернятка маїсу і світяться білим, мов ті лампи, що бачив у коридорі готелю.

У голові вже дзвеніло, кололо у вухах, під груди підверталася нудота… Ще підсунувся на крок ближче, ще… Бульбашки здіймаються не просто з дна, там щось покладено металеве, схоже на іграшкове, з низенькими бортиками і дуже довге, на всю ширину полога коритця.

Здавалось, що вода тут значно тепліша, наче на самій поверхні моря. І це насторожило більше, ніж нестерпний дзвін у голові та колючий біль у вухах. Але поспішав, як і раніше, метушливо намацав за пазухою «ляльки». Хотів голою рукою пропхнути їх на той бік гарячих бульбашок, але знову ж спохопився. Зігнувся як тільки міг на лівий бік і почав бовтати ногою, стараючись ластом проштовхнути згорточки на той бік заслони. «Ляльки» не слухалися, скакали угору-вниз, мов комарі, «товкли кашу». Кілька разів ласт доторкнувався до бульбашкового пологу, і по нозі ніби бігали мурашки. Устиг помітити, що самий край ласта скручувався і розтавав від бульбашок, як від вогню, шматочки відривалися і падали на дно.

Від болю у вухах уже хотілося кричати німим криком. Побачив, як скельця в масці зсередини раптом укрили червоні кров'яні патьоки. З якимсь відчайдушним диким жахом загріб руками, замолотив ногами (забув і за дороговказний провід!)… Наверх, швидше назад, до повітря!

І виплив наверх, але раніше, ніж треба, бо стукався, царапався об нерівний кам'яний навіс стелі, вкритої черепашками. Мало не в агонії драв нігтями стелю, боровся з бажанням видихнути, щоб не розірвалися груди. Повітря! Коли буде оте повітря?!

Мало не знепритомнівши, виповз трохи на Крабовий пляж, зірвав маску. Упав долілиць.

Під щокою і носом розпливалася тепла пляма крові. Поволі, як мокриця, повз кров'яний струмочок і з правого вуха…

Розділ четвертий

1

Радж біг до Амари. Коли на когось у сутіні натикався, бурмотів: «Пробачте!» — і ще більше підганяв сам себе.

Швейцар на дверях «Летючої риби» не впізнав його і хотів заступити дорогу — «Немає місць!» Але Радж так глянув на нього, так гребонув-відхилив з дороги, що той аж поперхнувся і розгублено став озиратися, шукати когось на допомогу.

— Аніль, підміни мене на моїх столиках! — крикнув комусь Амара в другій половині залу «і поспішив назустріч. Його теж вразило Раджеве обличчя. — Що трапилось? — одразу потягнув Раджа до службового столика, показавши буфетнику два пальці. — Розказуй…

Радж сидів деякий час, затиснувши голову долонями, важко дихав.

— Знаєш… Він обдурив мене! Обвів навколо пальця! А Натача прибігає… Пропав, не виплив!

— Хто обманув? Хто пропав? Кажи до ладу! — Амара сів поруч з Раджем, заспокійливо, як малого, погладив по плечу.

— Янг… Хто ж іще! Прокляте озеро… І треба ж було вам на нього підніматися!

Рука Амари ковзнула з плеча. Обидва мовчки безтямно дивилися на бокали з пивом, що приніс і поставив їм буфетник. Обидва згорбилися, ніби й на плечі Амари ліг неймовірний тягар лиха. Але не все було зрозуміло, і він, вимучуючи слова, розпитував більше, поки не уявив усе, що сталося.

— Що робити, Безсмертний? В мене більше нікого не лишилося… — Радж нагнув голову, з усієї сили затискуючи рот, скрегочучи зубами, щоб не застогнати. — Жити не хочеться…

— Насамперед візьми себе в руки. Незважаючи ні на що, треба жити. Треба! Тепер кожний чесний чоловік на обліку. Ми вже не належимо тільки собі, не можемо самі розпоряджатися своїм життям.

— Це в майбутньому. Ти мені скажи, що тепер робити?!

— Піти й постаратися хоч трохи відпочити. Треба дочекатись ранку… І будемо шукати… Одного не можу зрозуміти: чого він з акваланга вивільнився?

— Могло бути глибинне оп'яніння… Я ж йому нічого про нього не казав… Тільки про елементарну техніку безпеки… Хіба я міг подумати, що Янг буде опускатися на таку глибину? Сам, без будь-якої страховки!.. Я і то ще жодного разу на таку глибину не спускався.

— Іди, друже, додому. Поспи, якщо зможеш… Важкий буде завтра день. Я до тебе прийду, як тільки розвидниться. А вночі нічого не зробиш, нічим йому не допоможеш.

«Допоможеш…» Хоч би тіло знайти… Хоч би тіло…» — розпачливо думав Радж.

До пива навіть не доторкнувся. Пішов від стола мовчки, не попрощавшись.

2

Натача закінчила обдирати довгу, як пакіл, криву бульбу ямса. Порізала на кружечки, щоб обсмажити. І в цей час вернувся Радж.

— А я й забув тобі сказати… Макарони ж є зварені. Їж.

— Це я на ранок підсмажу, з собою візьмемо. — У Натачі тужливо тремтіли губи.

— У Крафта ще огонь горить — забіжу. Може, дасть «Нептуна» на завтра, — сказав Радж тихо, мов прибитий, і вийшов.

— Ага, сходи, — як господиня, погодилася Натача.

Піднімався Радж скрипучими сходами важко, по-старечому.

Для годиться постукав, але двері відчинив, не чекаючи відповіді.

За столом Крафта сидів, уткнувшись у папери, Судзір.

— А де містер Крафт? — запитав здивовано.

— Був, та загув… — неохоче підвів голову Судзір. Вигляд незадоволений: перешкодили. — Правда, завтра ще зможеш його побачити — буде тут з нотаріусом. І до Англії поїде.

— У гості? У відпустку? — все не міг очуматися від такої несподіванки Радж.

— Багато запитань ставиш. Кажи, що ти хотів…

— Я хотів… З хазяїном мені треба було б поговорити.

— Слухаю тебе. — Судзір подивився на ручний годинник.

— Так ти… так ви…

— Можеш говорити «ти», як і раніше. Я не кривдитимусь. Правда, були у нас сутички по роботі… Але де їх не буває? Служба є служба. А хто давнє пом'яне, той лиха не мине.

— Так що, у тебе тепер треба проситись… просити?!

— Ага. Ніхто не знає, хто в кого буде на поминках. Завтра решту паперів на купівлю-продаж підписуємо.

Радж помовчав, збираючись з духом і думками.

— Горе в мене… Янг утопився… На Гірському… Треба їхати шукати.

— О, боги… Коли ж це могло трапитись? Я ж учора його бачив.

— То вчора, а це — сьогодні. «Нептуна» проситиму… І щоб самого

1 ... 93 94 95 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грот афаліни"