Читати книгу - "Кандід"

У сарматів Амазан побачив на троні філософа,[481] його можна було б назвати королем анархії, бо він був головою ста тисяч маленьких королів, з яких кожен одним словом міг скасувати постанови всіх інших.[482] Еолові було менше клопоту стримувати бурхливі вітри, ніж цьому монархові — погоджувати всі незгоди. То був керманич, що плив серед вічної бурі, а проте корабель не розбивався, бо керманич на ньому був досвідчений.

Проїжджаючи всі ці країни, такі відмінні від його батьківщини, Амазан уперто уникав усяких спокус, що з'являлися перед ним, весь час пам'ятаючи поцілунок, який дала Формозанта єгипетському фараонові, бувши непохитним у своїм бажанні дати Формозанті приклад єдиної і незламної вірності.

Вавилонська царівна і фенікс їхали скрізь слідом за ним і спізнювалися на один-два дні. Він простував усе далі, а Формозанта не гаяла й хвилини, щоб їхати за ним.

Так проїхали вони всю Німеччину. Вони захоплювалися поступом, який філософія й розум зробили на півночі; усі володарі були освічені люди, усі визнавали свободу думки. Виховувати їх не доручали людям, що могли б обдурити їх чи що самі помилялись; їх виховували в повазі до загальнолюдської моралі й зневазі до забобонів. В усіх цих державах знищили безглуздий звичай,[483] що знесилював і винищував людність у багатьох південних країнах, а саме — ховати за життя у величезних в'язницях[484] незчисленну кількість людей обох статей, навіки розлучаючи їх і змушуючи присягатися, що вони не стрічатимуться більше. Це страшне божевілля, віками освячене, спустошувало землі, наче найлютіші війни.

Північні володарі зрозуміли нарешті, що, коли хочеш мати кінський завод, не треба відокремлювати найдужчих жеребців від кобил. Вони знищили ще й інші звичаї, не менш чудні й не менш згубні. Одне слово, у цих величезних країнах люди зважувалися бути розумними, тимчасом як в інших уважали, що людьми можна правити тільки тоді, коли вони дурні.

VII

Амазан приїхав до Батавії.[485] У засмученім своїм серці відчув він солодку втіху, знайшовши тут якусь подобу до щасливого краю ґанґаридів: волю, рівність, охайність, чемність, терпимість. Але жінки в цій країні були такі холодні, що жодна не спокушала його, як то було з ним скрізь; йому не було потреби опиратися. Коли б Амазан звернув увагу на цих жінок, він переміг би їх одну по одній, дарма що жодна не кохала б його, але він був дуже далекий від того, щоб гадати про любовні перемоги.

Формозанта трохи не настигла його в цього дивного народу. Вона спізнилася на якусь хвилину.

У батавів Амазанові так хвалили острів Альбіон,[486] що він вирішив сісти зі своїми однорогами на корабель, який за допомогою східного вітру за чотири години доніс його до берегів краю, уславленого більше, ніж Tip[487] чи острів Атлантида.[488]

Прекрасна Формозанта, що їхала за ним до берегів Дунаю, Вісли, Ельби і Везеру,[489] приїхала нарешті до гирла Рейну, що котив свої швидкі води в Німецьке море.

Вона дізналася, що її коханець поплив до берегів Альбіону. Їй здалося, що вона бачить його кораблі, і вона закричала від радості, збентеживши тим усіх батавських жінок, які не уявляли, щоб якийсь юнак міг бути причиною такої радості. Щодо фенікса, то вони не дуже дивувалися з нього, бо гадали, що, мабуть, його пір'я не можна продавати так добре, як пір'я качок і гусей з їхнього болота. Вавилонська царівна найняла чи зафрахтувала два кораблі, щоб переїхати з усіма своїми людьми на цей щасливий острів, на якому скоро буде гостем предмет усіх її бажань, душа її життя, кумир її серця.

Тієї хвилини, як вірний і нещасливий Амазан ступив ногою на землю Альбіону, раптом зірвався бурхливий західний вітер. Кораблі вавилонської царівни не могли відчалити. Гіркий сум, глибока скорбота охопили Формозанту; серце їй стислося. З журби вона лягла в ліжко, чекаючи, поки переміниться вітер, але він шалено й люто віяв цілих вісім днів. Протягом тижня, що тягся як вік, Ірля читала вголос романи Формозанті. Це не значить, що батавці вміли їх писати, але оскільки вони були всесвітніми посередниками, то вони продавали розум інших народів так само, як і їхній крам.

Царівна наказала купити у Марка-Мішеля-Рея[490] всі казки, написані в авзонійців[491] і вельхів,[492] де поширення цих казок було мудро заборонено, щоб таким чином збагатити Батавію. Царівна сподівалася, що знайде в цих казках якісь пригоди, подібні до її пригод, які б зменшили її сум. Ірля читала, фенікс висловлював свою думку, а царівна ні в «Селянині-підпанку»,[493] ні в «Софі»,[494] ні в «Чотирьох факарденах»[495] не знайшла нічого схожого з її пригодами. Вона щохвилі перебивала читання, щоб запитати, звідки віє вітер.

VIII

Тим часом Амазан був уже на шляху до столиці Альбіону в своїй кареті, запряженій шістьма однорогами, і мріяв про царівну. Він побачив екіпаж, який перекинувся в канаву. Слуги порозбігалися, шукаючи допомоги, а хазяїн спокійнісінько сидів в екіпажі, не виявляючи й найменшої нетерплячки, розважаючи себе тим, що курив, бо тоді люди вже курили. Звали його Mylord What-then, що в перекладі означає приблизно: мілорд «Ну так що ж».

Амазан поспішив допомогти йому. Він сам підняв екіпаж, бо був дужчий за інших людей. Мілорд «Ну так що ж» задовольнився тим, що сказав: «Оце так силач!»

Прибігли сусідні селяни і, розгнівавшись, що їх даремно потурбували, накинулися на чужинця. Вони лаяли його, називали «чужоземним псом» і хотіли бити.

Амазан схопив у кожну руку по два чоловіки і відкинув їх за двадцять кроків. Інші відчули до нього повагу, привітали його й попросили на горілку. Він дав їм грошей більше, ніж вони бачили їх за все життя. Мілорд «Ну так що ж» сказав йому:

— Я поважаю вас. Їдьмо пообідаємо зі мною в приміському домі, що не більш як за три милі звідси.

Він пересів у карету Амазана, бо його екіпаж від падіння геть зламався.

По чвертьгодинній мовчанці він глянув на Амазана й сказав йому:

— How do you do? — що буквально означає: «Як ви робите?», а в перекладі: «Як ви поживаєте?», що будь-якою мовою не має жодного сенсу. Потім він додав: — У вас шестеро гарних однорогів. — І почав знову курити.

Амазан сказав, що ці однорога завжди до його послуг, а сам він приїхав з країни ґанґаридів. Він