Читати книгу - "#Галябезголови"

— Наскільки я знаю, просто чудово! — відповів Черпак. — Активно адаптується до нової для себе реальності, хоча відкрию вам секрет — реальність не змінилася! Та ж сама! Андрій просто починає новий етап свого життя.

— З жінкою? — не втрималася. — Ви хочете сказати, що в Андрія Івановича з’явилася жінка?

Антін Черпак уважним поглядом окинув Галю.

— Галино, ви не чужа людина Андрієві! І я — далеко не чужий, бо змалку товаришуємо. Але я ніколи не дозволяв собі втручатися у його особисте життя. І якщо ви ставите мені такі запитання, то на те має бути вагома причина. І яка?

— Лиш одна! Хвилююся за Андрія Івановича. Телефоную йому, а він не виходить на зв’язок.

— Заспокойтеся і повертайтеся до свого життя, дівчинко! З Андрієм — усе гаразд. Я говорив з ним годину тому.

Черпак усміхнувся Галі привітно, пішов геть і, певно, не мав сумніву, що принаймні сьогодні більше не побачить невістку Чорнобая. Та спливло лише кілька годин, і пан Черпак зі здивуванням знову почув у своєму смартфоні голос Галі.

— Мені дуже хочеться бути ввічливою! — говорила крізь схлипування. — Але я зараз не розумію, де межа між ввічливістю і наполегливістю! І якщо мені доведеться обирати між ввічливістю і наполегливістю, я оберу друге! Бо я не розумію, як ви можете називати себе другом Андрія… Андрія Івановича! Ви ж брехали мені! І насправді вам, певно, байдуже, де він зараз і що з ним?! А з ним біда!

— Яка біда? — Антін Черпак насупився: ця дівчина дратувала його!

— Його заарештували! І звинувачують у зберіганні наркотиків! Андрія Івановича! У зберіганні наркотиків!

— Заспокойтеся, Галю! Це якась помилка! Повірте, Андрієві нічого не загрожує і він зараз у повному порядку. А вам краще не панікувати, а зосередитися на власних справах.

— Я вам не вірю! — вигукнула гнівно. — І не знаю, до кого ще можна звернутися! Але я щось вигадаю! Щось обов’язково вигадаю! Не може такого бути, щоб одна людина не дізналася, де знаходиться інша людина і чи вона у безпеці.

— Не треба нічого вигадувати, Галино! — нервово відповів Черпак. — Просто залишайтеся на зв’язку! Ваш свекор сам вам передзвонить і підтвердить: у нього проблем немає!

Очікувати дзвінка Чорнобая Галя лишилася у кав’ярні неподалік «Белли». Звідси п’ятого березня вона несла Юлії Володимирівні Жадкіній гарячу запашну каву… Обпекла її. Сьогодні вже тридцяте! І, здається, це Галя Чорнобай обпеклася на все життя!

Поряд виникає офіціант: кави? Води! А ще — повітря, впевненості. Може, драбину, бо Галя бачить себе на дні глибокої темної ями. Немає драбини? Добре, тільки води…

Дзвінок мобільного лунає під вечір, коли перед Галею на столику стоять три порожні склянки, а їй мало, дівчині хочеться ще води. Номер незнайомий, тому дівчина на мить губиться, коли чує голос Чорнобая.

— Галю?

— Андрію Івановичу! А ви де? Я хвилююся за вас! — Галя намагається говорити спокійно, та тривога дається взнаки: голос тремтить.

— Не варто! Зі мною все гаразд, — швидко і, як Галі здається, напружено відповідає Чорнобай. — Просто з’явилися термінові справи, яким маю приділити час. Бувай, Галю! Тьомі привіт. Як знайду вільну хвилину, обов’язково передзвоню. А ти сама поки… не дзвони мені! Домовилися?

У мобільному — короткі гудки. Все ж добре? Отримала, що хотіла. Тоді чого ж на душі так тоскно?! «Дно… Я на дні, — думає у маршрутці, яка везе її до близького Василькова, притуляється скронею до холодного і вологого скла, байдужо фіксує поглядом чорноту за вікном. — Гірше не буває. У мене немає нічого. Роботи, сім’ї, даху над головою. Справжніх друзів немає. З універу вже, певно, виключили. Тільки мама є. Але я ніколи не скажу їй, що все так погано. Що єдиною радістю стала зустріч із чоловіком, який намагався мене захистити. Він чимось схожий на тата. Такий самий… молодий! І я не знаю слів, як те пояснити. Що люди бувають такими вічно молодими аж до смерті. Бо таких слів немає, те можна лише відчувати, як потребу бути поряд. Та, певно, поряд із такими людьми дуже страшно старішати. Може, мама після смерті тата і стала такою печальною, бо нікому немає діла до того, що вона… старішає?»

Вже біля п’ятиповерхівки, де мама орендує скромну двокімнатну хрущовку, Галя намагається згадати, коли востаннє бачила маму. Частіше клала гроші мамі на картку, ніж їздила до неї.

— На Новий рік заїжджали з вітаннями, — згадує врешті. І раптом розуміє, що востаннє говорила з мамою ще наприкінці лютого.

— Матінко… — лякається, біжить до п’ятиповерхівки. Все ж добре? Хай усе буде добре!

Мама відчиняє двері і не усміхається радісно: донечко! Знічується неприховано, запинає халат на грудях, і Галя відзначає, що мама схудла.

— Мамо?..

Мама швидко бере себе в руки, щиро обіймає Галю.

— А де Тьома? Чому сама?

— Попліткувати з тобою по-дівчачому хочу. От і приїхала одна.

Мама веде Галю на кухню, до столу: чай, сухі бублики, а можна і бутер з ковбаскою. Мама продовжує говорити, та увагу доньки привертає невелика коробочка на підвіконні. Тільки здалеку не роздивитися, що на ній написано.

— А робота? — чує Галя мамин голос. — Тьома казав: ти нині така зайнята.

— Вже звільнилася! А ти як?

— Нормально, доню! Краще скажи, що за секрети дівчачі? Ти вагітна?

— Ні! Не думаю. Завтра поговоримо, добре, мамо?

— А ти й заночуєш у мене сьогодні?

— І не тільки сьогодні.

Мама гірко зводить брови.

— Доню… Що сталося? У твоїй сім’ї — негаразди?

Галя не відповідає. Саме цієї миті Галя підходить до підвіконня і бачить на ньому упаковку з таким знайомим експрес-тестом.

— Мамо! — вигукує так перелякано, що мама замовкає. — У тебе ВІЛ?

У мами ВІЛ…

Усі біди і печалі відходять на десятий план, зникають у безкінечному просторі: нема нічого, крім однієї біди, що, здається, заступає цілий світ. Та то тільки здається, бо в тій одній біді людина — не одна.

Галя не плаче, хоча всередині захлинається від ридань маленька нажахана дівчинка. Уперто обіймає маму обома руками, притуляється до неї і слухає уривчасту гірку оповідь. Узнала про хворобу випадково майже три роки тому. Якраз тоді, коли Галя до Тьоми переїхала. Підрядилася у лікарні прибирати, і одного дня туди приїхали співробітники благодійної організації,