Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ви повинні вірити мені, коли я кажу, що ніщо — ніщо! — не могло б бути дальшим від мене, ніж думка про флірт із цим чоловіком. Адже він узагалі не справляв ніякого сексуального враження. Його наче скропили з ніг до голови якимсь розчином, що нейтралізує, каструє. Він, безперечно, завинив, що штовхнув мене в груди сувоєм різдвяного паперу, я не забула про це, мої груди зберігали спогад. Але десять до одного, кажу я собі тепер, що то був лише вияв незграбності, вчинок недотепи.
Отже, чому я передумала? Чому я повернула назад? Відповісти на це запитання важко. Якщо є така річ, як симпатія до людини, я не певна, що відчула симпатію до Джона, це сталося дуже нескоро. До Джона було важко відчути симпатію, бо все його ставлення до світу було надто занепокоєним, надто захисним. Мабуть, мати відчувала до нього симпатію, коли він був малим, і любила його, бо на те й існують матері. Але важко було уявити собі, щоб його ще хто-небудь любив.
Ви не проти невеличкої щирої розмови, правда? Тож дозвольте мені доповнити картину. Тієї пори мені було двадцять шість років, і я мала інтимні стосунки тільки з двома чоловіками. Двома. Першим був хлопець, з яким я зустрілася, коли мала п’ятнадцять. Кілька років, аж поки його забрали в армію, ми були близькі, мов близнюки. Коли він пішов, я трохи потужила, ні з ким не спілкуючись, а потім знайшла нового приятеля. З новим приятелем ми теж були, мов близнюки, всі студентські роки, а скінчивши навчання, побралися, і то з благословення обох родин. В обох випадках я кохала за принципом: усе або нічого. Моя натура завжди була така: все або нічого. Тож у двадцять шість років я в багатьох аспектах була ще невинна. Я, скажімо, не мала найменшого уявлення, як спокушають чоловіка.
Не зрозумійте мене хибно. Не те що я жила відлюдним життям. Адже відлюдне життя неможливе в тих колах, де крутилися ми, мій чоловік і я. Не раз на коктейльних вечірках той або той чоловік, зазвичай якийсь діловий знайомий мого чоловіка, заманював мене в куток, нахилявся близенько й тихо запитував, чи не почуваюсь я самотньою в передмістях, коли Марка так довго немає вдома, чи не хотіла б я наступного тижня розвіяти нудьгу й пообідати з ним. Я, звичайно, не піддавалася на ці вмовляння, але виснувала, що саме так починаються позашлюбні зв’язки. Незнайомий чоловік запрошує тебе на обід, а після обіду везе до пляжного будинку, який належить приятелеві і від якого в нього є ключ, або до готелю в місті, і саме там здійснює сексуальну частину оборудки. Наступного дня той чоловік дзвонить і сповіщає, як він насолоджувався часом, проведеним із тобою, і запитує, чи не хотіла б ти зустрітися з ним знову наступного вівторка. І так воно тягтиметься далі, від вівторка до вівторка, потаємні обіди, епізоди в ліжку, аж поки той чоловік перестане телефонувати, або ти перестанеш відповідати на його дзвінки; підсумком цього всього є те, що називають любовним зв’язком.
У світі бізнесу — за мить я розповім трохи більше про свого чоловіка і його бізнес — існує тиск на чоловіків, або принаймні існував у ті дні, — щоб вони мали показних дружин, а отже, й тиск на дружин, щоб вони були показними; показними і в певних межах ще й згідливими. Ось чому, хоча мій чоловік був уражений, коли я розповідала йому про нескромні пропозиції з боку його колег, він і далі підтримував з ними щирі стосунки. Ніякого вияву обурення, ніяких кулачних бійок, ніяких дуелей на світанку, просто вряди-годи спокійне куріння вдвох і лихий настрій удома.
Усе питання, хто з ким спав у тому маленькому закритому світі, видається мені тепер, коли я озираюся назад, темнішим, ніж будь-хто був ладен припустити, темнішим і лиховіснішим. Чоловікам і подобалось, і не подобалось, що їхні дружини сплять з іншими чоловіками. Вони відчували загрозу, але однаково були радісно збуджені. А жінки, дружини, теж раділи; я була б сліпою, якби не бачила цього. Всюди збудження, купа лібідинозного збудження. А я навмисне відокремилась від неї. На вечірках, про які я згадувала, я була не менш показна, ніж годилося, але ніколи не була згідлива.
У результаті я не мала подруг серед дружин, які через те зібралися в гурт і вирішили, що я холодна й пихата. Ба більше, подбали, щоб їхній присуд переказали мені. Щодо мене, я б і хотіла сказати, що мене те анітрохи не обходило, але це було б неправдою, я була надто молода і невпевнена в собі.
Марк не хотів, щоб я спала з іншими чоловіками. Водночас він хотів, щоб інші чоловіки бачили, з якою жінкою він одружився, і заздрили йому. Майже те саме, думаю, можна було б сказати і про його друзів і колег: вони прагнули, щоб дружини інших чоловіків піддавалися на їхні пропозиції, але хотіли, щоб їхні власні дружини лишалися цнотливими — цнотливими і спокусливими. З погляду логіки це не має ніякого сенсу. Як соціальну мікросистему такий стан годі було підтримувати. Але ж це були бізнесмени, або, як кажуть французи, ділові люди, вправні, розумні (в іншому значенні слова «розумний»), люди, що знали системи, знали, які системи можна підтримувати, а які ні. Ось чому я кажу, що система дозволеної недозволенності, в якій усі вони брали участь, була темніша, ніж вони були ладні припустити. На мою думку, вона могла функціонувати далі тільки великим психічним коштом для них і лише так довго, поки вони відмовлялися визнавати те, що на певному рівні мали вже знати.
На початку нашого шлюбу, тобто Марка зі мною, коли ми були такі впевнені одне в одному, що не вірили, ніби щось може похитнути нас, ми уклали договір, що не матимемо таємниць одне від одного. Особисто я тієї пори, про яку розповідаю, ще дотримувалася того договору. Я нічого не приховувала від Марка. Я нічого не приховувала, бо й не мала чого приховувати. Натомість Марк одного разу порушив його. Порушив і зізнався мені, а потім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.