Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

— Ти не заважаєш, — ледь помітно посміхнулася жінка, стягуючи з рук захисні рукавички. — Навіть навпаки, гостям тут завжди раді, — вона підвелася на ноги й обтрусила сіру спідницю. — Я старша жриця храму. Як тебе звати?

— Йорунн.

Вона кивнула, наче тільки що отримала підтвердження власним здогадкам:

— Гарне ім'я і дуже тобі пасує. Я сподівалася познайомитися з тобою особисто, та не думала, що вдасться так скоро.

На обличчі Йорунн відбилося сум'яття, служителька богині відразу пояснила:

— Не переймайся, я знаю про тебе зовсім не від пустоголових пліткарів. Леді Віала, чуйна й уважна дитина зі зрячим серцем, була тут позавчора, сказала, що, можливо, ти шукатимеш поради. Якщо це справді так, то знай, що сказане перед обличчям богині залишиться таємницею для всіх, крім вас двох.

— Навіть від вас або, скажімо, Віали?

— Навіть від самого герцога, хоча цей храм і побудовано на його землі з його дозволу, — жриця знизила плечима. — Іноді ми всі хочемо поговорити відверто хоч із кимось, хай навіть з богами або духами, і бути впевненими у збереженні таємниці. Хіба у твоїх краях не так?

Жінка підібрала з землі рукавички й запрошувально махнула рукою у бік виходу:

— Велика мати рідко відмовляє тим, хто потребує її захисту або порад. Ходімо, я відведу тебе.