read-books.club » Фантастика » Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський 📚 - Українською

Читати книгу - "Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський"

216
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Можливість відповіді" автора Ігор Маркович Росоховатський. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 92 93 94 ... 99
Перейти на сторінку:
class="book">Вони злякано відсахнулись.

— Там Тагір Найсвятіший і охоронці, — повторив Мапуї.

— Вони не заподіють вам зла.

— Хіба Найсвятіший не твій наступник, великий Еламкоатлю? Хіба він виконував не твою волю? — з несміливою надією спитав Мапуї.

— Ні. Я не бачив його і не говорив з ним з того дня, коли ми розлучилися з вами.

Їхні лиця просвітліли, плечі мимоволі розпрямились.

— Слава тобі на віки вічні, великий Еламкоатлю! Ми йдемо за тобою.

Шлях до Тагірової хижі, поставленої в центрі стойбища, виявився недовгим. Охоронці помітили нас здалеку, але що вони могли вдіяти? Вони лиш супроводжували нас, кидаючи на моїх супутників погляди, що не обіцяли нічого втішного. Мапуї і його брат намагалися триматись ближче до мене і не виказувати страху.

Почувши галас, із хижі вийшов сам Тагір. Зразу я навіть не впізнав його. Він відростив довгу бороду, тримався пихато.

Побачивши мене — розгубився, але вдав, що радий, і простяг до мене руки.

— О великий Еламкоатлю! Ти повернувся до нас! Та що я бачу? Ти сам спіймав цих нечестивців? Ми принесемо їх тобі в жертву.

До нас збігалися імпуни, і незабаром ми були оточені великим натовпом.

— Ти не будеш більше нікого приносити в жертву, — сказав я Тагірові, прагнучи, щоб мій голос звучав м’яко, але непохитно. — Ти й так накоїв досить лиха.

Він відступив від мене, притис руки до грудей, не в змозі приховати розгубленість. Жаль до нього посилився, і я додав:

— Даремно ти не послухав моїх пересторог.

Я хибно оцінив його стан. Він підняв праву руку й закричав:

— Не слухайте його, люди! Я помилився. Це не Еламкоатль. Це злий дух Ямгуа, який надів маску Елам-коатля!

З жалем дивлячись на нього, я спитав:

— А далі? Що ти робитимеш далі, Тагіре? Може, спробуєш убити мене?

Він зіщулився, згадав, як стріляли в мене Коротун та охоронці в дослідницькому центрі і що з цього вийшло. Почет відступив від нього, він залишився сам. А серед натовпу вже лунали гнівні вигуки. їх ставало все більше й більше. Перш ніж я встиг щось зробити, до Тагіра підскочив Мапуї і сіпнув його за бороду, пригинаючи до землі. А другий імпун уже замахувався ножем…

— Зупиніться! — наказав я.

Мапуї явно неохоче відпустив бороду “Найсвятішого”, і в його руці лишилося пасмо волосся.

Я підійшов до Тагіра і жестом попросив решту імпунів відійти, залишивши нас сам на сам.

Я спитав у Тагіра:

— Як сталося, що ти, пригнічений, сам став пригнічувати інших?

— Вони не хотіли жити за законами предків.

— Адже я попереджав тебе, що минулого не повернеш. Той, хто хоче зупинити колісницю часу або повернути її назад, гине під колесами. Ти пересвідчився в цьому?

Я сподівався, що він усвідомив свою помилку, що він розкаюється. Та скільки разів я переконувався, що логіка життя не завжди збігається з людською логікою.

— Не намагайся обдурити мене, — попередив я Тагіра і озирнувся, почувши тріск гілок.

Тієї ж миті Тагір кинувся навтіки в джунглі. За кілька секунд він сховався в заростях, і тут я почув несамовитий крик. Незабаром з-за дерев з’явився Мапуї. В одній руці він тримав закривавлений ніж, а в другій голову “Найсвятішого ”. Довга борода чіплялася за гілки, залишаючи на них краплини крові.

— Люди, суд звершився! — крикнув Мапуї до одноплемінців. Потім повернувся до мене і простяг Тагірову голову:

— Я здійснив твою волю, великий Еламкоатлю, народжений у морі! Живи з нами завжди. Не повертайся в море, як ти це зробив дуже давно, коли інше плем’я порушило твою волю. Ми свято шануватимемо твої закони й суворо каратимемо самозванців!

Мені кортіло спитати у Мапуї: чи ви, люди, завжди приписуєте свою волю богові? І ще спитав би: тепер ти станеш наступником Еламкоатля і каратимеш непокірливих? Але даремно запитувати, якщо сам знаєш відповідь на свої питання.

Я відчував своє нікчемство, своє безсилля будь-чим допомогти людям. Ось вони — межі програми, заданої мені Михайлом Дмитровичем. Межі, які я не можу переступити. Вони були встановлені заради безпеки людей, а тепер їм шкодять. До речі, така доля у багатьох задумів, недостатньо перевірених життям. Тож чи маю я право судити цих людей, вирішувати за них? Чи влазив я в людську шкуру, чи побував одним з них — з усіма людськими вадами, клопотами, тривогами, бажаннями? Саме так — одним з них. Не більше й не менше.

Думка з’явилась, мов блискавка. Блиснувши, осяяла темні закутки мозку, де відкладалася інформація, дані якої перебували в протиріччі одні з одними, і зварила їх вогненним швом. Я зрозумів, що маю робити.

Можливо, я зроблю всупереч програмі, всупереч задумам Михайла Дмитровича, але я піду і на це. Вибачте, вчителю, ви дали мені розум, і він не зупиниться на півдорозі. Розум протестує проти меж, визначених Програмою, розум веде мене через заборони до істини. Ви самі стверджували, що розум — понад усе.

Нічого не кажучи імпунам, я легко відштовхнувся від землі і, ввімкнувши гравіатори, злетів у синє небо. Я летів невисоко над джунглями, де йшла жорстока боротьба за життя поміж живими істотами — відбувався відбір найсильніших. Я прискорив політ до надзвукової швидкості, і за три з половиною години побачив вдалині вогні великого міста. Довго кружляв над ним, розшукуючи будинок, куди мені треба було потрапити.

Через освітлене

1 ... 92 93 94 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський"