Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

— Хай захистять тебе боги! Про які мої примхи ти кажеш і коли це я намагався зробити іграшкою тебе чи будь-кого іншого з наших товаришів по недолі і по зброї?

— Та… я цього не кажу… і не знаю, чи ти… — відповів Еномай, знову опускаючи очі додолу і плутаючись у словах. — Я не знаю, чи ти… але я знаю, що зрештою і я людина…

— Звичайно, чесна і мужня людина, яких мало було! Таким ти був раніше, таким можеш бути й надалі! — сказав Спартак, впиваючись допитливим поглядом своїх огненних очей в Еномая. — Але до чого тут те, що ти сказав?.. Коли ж це я пробував зневажати тебе чи будь-кого у нашому таборі? Що примусило тебе таке підозрювати?.. Звідки походить оце твоє незрозуміле ставлення до мене?.. Чим я тебе скривдив?.. У чому я завинив — чи то перед тобою, чи перед тією справою, якувзявся здійснити і якій віддаю усе своє життя?

— Скривдив… Завинив… сказати правду… зовсім ні… ти мене не ображав… І ти нічим не завинив перед нашою справою… Навпаки, здібний полководець… та ще й непереможний, ти довів це… Ти перетворив юрби гладіаторів, які збіглися до тебе, у дисципліноване і грізне військо… і… і… зрештою… мені нема чого на тебе нарікати…

Так відповів Еномай. Його мова, спочатку похмура, сердита, поступово, майже непомітно — ставала тихою, покірною і закінчилася лагідно та приязно.

— То чому ж ти так змінився? За що ти на мене гніваєшся? Адже щоразу мене обирали вождем проти моєї волі. Хіба я не поводився завжди з усіма моїми товаришами по недолі і особливо з тобою як щирий друг, як товариш по зброї?

— Ні… Спартак… не говори так зі мною… і не дивись на мене так докірливо… — буркотливо і водночас зворушено відповів Еномай. — Я не говорив… не мав наміру тобі цього сказати…

— Якщо я наполягаю на тому, щоб повернутися до наших країн, то лише тому, що, довго й ретельно поміркувавши, зрозумів: воюючи в самій Італії, ми ніколи не зможемо остаточно перемогти Рим. Завоювати Рим!.. Перемогти його могутність!.. Знищити владу тиранів!.. Та невже ти не розумієш, що від цієї думки моє серце тремтить радістю? Ця думка мучить мене навіть у снах, вона позбавляє спокою мої ночі!.. Стати більш великим, ніж Бренн, Пірр і Ганнібал!.. Домогтися того, чого не змогли здійснити славетні полководці! Хіба не було б це великою справою?.. Але Рим, коли на нього нападають у самій Італії, — це Антей, повержений Геркулесом; він підіймається знову ще дужчий, ніж був раніше. Після розгрому одного їхнього війська — що забере немало сил і крові — Рим за кілька днів спорядить проти тебе друге військо, потім третє і нарешті виставить шістдесят-сімдесят легіонів, якими нас розчавить остаточно. Щоб здолати Антея, божественний Геркулес уже не кидав його на землю, а задушив у своїх могутніх руках. Щоб подолати Рим, нам слід підняти проти нього всі поневолені ним народи, рушити на Італію з усіх сторін і все міцніше стягувати кільце навкруги стін Сервія Туллія. Треба вторгнутися сюди навалою в шістсот-сімсот тисяч бійців і тоді розтрощити, задавити назавжди цей проклятий народ і це прокляте місто. Ось єдиний спосіб перемогти Рим, єдиний шлях до знищення його влади. І якщо це не вдасться нам, то вдасться нашим онукам, правнукам, але тільки так це може здійснитися. Всяка інша боротьба, всяка інша війна проти римської могутності неможливі. Мітрідат буде розгромлений, як був розгромлений Ганнібал, народи Рейну і парфяни — як були розгромлені карфагеняни, греки та іберійці. Ніщо, крім спільної боротьби всіх поневолених народів проти єдиного гнобителя, не зможе дати перемогу над цим гігантським спрутом, який повільно, поступово простягає свої щупальця на весь світ.

Спартак говорив пристрасно і натхненно. Його очі блищали. І Еномай, людина в душі чесна, щиро віддана Спартакові, мимоволі знову захопився фракійцем, піддався зачаруванню його палкого красномовства і почував, як згасає в його серці гнів, який з такими труднощами роздмухало підступне інтриганство Евтібіди. Коли ж вождь гладіаторів закінчив говорити, германець сам не помітив, як опинився біля нього, наче з благанням простяг руки до прекрасного, величного поборника свободи рабів, обличчя якого здавалося в що хвилину ніби осяяне якимось незвичайним світлом, і схвильовано прошепотів:

— О, прости… Спартак, прости!.. Ти не людина, а напівбог!

— Ні… я найщасливіший з людей, бо в тобі знову знаходжу мого брата!.. — вигукнув зворушений фракієць і розкрив обійми. Еномай кинувся йому на шию і прошепотів:

— О Спартак, Спартак… я шаную і люблю тебе ще дужче, ніж раніш.

І друзі замовкли в міцних братерських обіймах. Першим відірвався Спартак і схвильовано спитав германця:

— А тепер скажи, для чого ти йшов до мене?

— Я?.. Та… я уже й сам не знаю… — зніяковіло і збентежено відповів Еномай. — Та й навіщо тепер про це згадувати?

Він якусь мить помовчав і жваво додав:

— Ну, коли я вже прийшов до тебе, то прошу у тебе для себе і моїх германців найнебезпечнішого місця у наступній битві з консулом Лентулом.

Спартак з ласкавим усміхом поглянув на нього і сказав:

— Завжди той самий! Однаково відважний і чесний! Матимеш найнебезпечніше місце.

— Отже, ти мені це обіцяєш?

— Так! — відповів полководець і подав Еномаєві руку. — Ти знаєш, що в моєму серці немає місця ні для страху, ні для облуди!

Вони ще трохи поговорили і вдвох пішли з Преторія. Спартак хотів пройти з Еномаєм до наметів його германців. Та через кілька кроків їх поспішно наздогнав Арторікс, якого Спартак три дні тому посилав з тисячею вершників до Реати роздобути відомості про військо Геллія. Він щойно повернувся і, дізнавшись, що Спартак пішов з Еномаєм, побіг за ним слідом.

— Привіт тобі, Спартак! — сказав він. — До Геллія прибула одна частина його кінноти, і він вирушив уже з Анагнії. Його нападу слід чекати не пізніше як через п'ять діб.

При цій звістці Спартак замислився. Трохи згодом він сказав:

— Ну, то завтра ввечері ми знімемо табір і вирушимо до Камеріна. Дорога туди важка, але за десять годин пройдемо її і прибудемо на місце післязавтра перед полуднем. Лентул, певно, надійде туди післязавтра увечері або, найпізніше, — ранком четвертого дня. Його військо буде стомлене переходом, а ми встигнемо відпочити, сміливо нападемо на нього й розіб'ємо. Потім одразу ж повернемо проти Геллія і розгромимо його. А після всього безборонно продовжимо нашу путь до Альп. Якої ти