Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

із таких посягань: 1) напад озброєної особи, або 2) напад групи осіб, або 3) протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення. Шкода, що заподіюється особі, яка посягає, у таких випадках не обмежена жодними рамками. Згідно з ч. 5 ст. 36 КК не є ексцесом оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність заподіяння тому, хто посягає, будь-якої шкоди у зазначених ситуаціях, аж до позбавлення його життя.

14. Уявна оборона. Іноді особа, що захищається, знаходиться в такій ситуації, коли які-небудь вчинки інших людей через обстановку, що склалася, вона помилково сприймає за суспільно небезпечне посягання, у зв’язку з чим заподіює тому, хто «посягає», шкоду (наприклад, мешканцю, який заблукав і помилково намагався зайти в чужу квартиру, або приятелю, який, жартуючи, намагався в масці зв’язати свого товариша, тощо). Подібні ситуації прийнято іменувати уявною обороною, що пов’язана з фактичною помилкою того, хто захищається. Відповідно до ч. 1 ст. 37 КК уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Вирішення питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при уявній обороні, залежить від того, могла чи не могла особа усвідомлювати помилковість свого припущення про наявність суспільно небезпечного посягання, інакше кажучи, від виду допущеної помилки: була вона вибачальною чи невибачальною. Вибачальною за ч. 2 ст. 37 КК визнається помилка, при якій обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. Саме внаслідок такої добросовісної, вибачальної помилки особа впевнена, що вона діє правильно, відповідно до вимог закону. При такій помилці рішення про відповідальність за заподіяну шкоду залежить від того, чи була б визнана правомірною заподіяна шкода в умовах відповідного реального посягання, тобто в разі відсутності помилки. Для цього особа, яка приймає рішення у справі (слідчий, суд), повинна абстрагуватися від того, що в даному випадку була помилка, і припустити, що мало місце реальне суспільно небезпечне посягання. На цій підставі й необхідно встановити, були чи не були перевищені межі необхідної оборони. У разі негативної відповіді на це питання відповідальність особи за заподіяну шкоду виключається (ч. 2 ст. 37 КК). Якщо ж особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони (ч. 3 ст. 37 КК).

Невибачальною згідно з ч. 4 ст. 37 КК визнається така помилка, при якій в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, якби вона проявила більшу пильність, обачність, дбайливість. Сутність невибачальної помилки полягає в тому, що об’єктивні і суб’єктивні обставини в даний момент не давали особі достатніх підстав для того, щоб помилятися стосовно наявності суспільно небезпечного посягання. Але, незважаючи на це, особа все ж таки припустилася такої помилки і заподіяла тому, хто посягає, шкоду. Вочевидь, що в такому випадку в неї відсутня вина у формі умислу і тому вона може підлягати відповідальності лише за необережне заподіяння шкоди, а саме: за заподіяння смерті, тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки менш тяжка шкода, заподіяна з необережності, не є караною.

§ 3. Затримання особи, що вчинила злочин

1. У частині 1 ст. 38 КК встановлено: «Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи». Відповідно до ч. 2 ст. 38 КК перевищенням зазначених заходів визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Таким чином, правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами — це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її органам влади, якщо такі дії викликалися необхідністю затримання і відповідали небезпечності вчиненого посягання та обстановці затримання злочинця.

2. Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього підстави, тобто злочину. Звичайною підставою затримання служить очевидне для потерпілих або інших осіб злочинне посягання на правоохоронювані інтереси (наприклад, розбійний напад, крадіжка, посягання на життя або здоров’я людини та ін.). Затримання особи в разі відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягти за собою відповідальність за ст. 146 КК як за незаконне позбавлення волі.

3. Затримання злочинця має ознаки, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при затриманні; 4) своєчасність затримання; 5) необхідність заподіяння шкоди при затриманні; 6) співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні.

4. Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК дії потерпілих та інших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали на меті затримання злочинця і доставлення його органам влади. У зв’язку з цим виділяють дві мети таких дій: 1) кінцева — доставлення злочинця відповідним органам влади (до відділення міліції, прокуратури, виконкому місцевої ради, органів військової влади і т. д.) та 2) найближча — затримання злочинця, тобто позбавлення його особистої свободи. Якщо ж дії стосовно затримання злочинця були розпочаті для досягнення інших цілей (наприклад, для самосуду), то це виключає їх правомірність. Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності саме наявність у того, хто затримує, зазначеної мети, а не фактично досягнутий результат (наприклад, злочинець вирвався і сховався, втік із замкненого приміщення тощо).

5. Особа, яка підлягає затриманню. КК регулює затримання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, а не інша особа, має будуватися на усвідомленні тим, хто затримує, очевидності злочину. Якщо ж потерпілий добросовісно помиляється щодо злочинності скоєного чи особи злочинця, то питання про відповідальність за необґрунтоване заподіяння шкоди повинно вирішуватися за правилами затримання так званого уявного злочинця, що аналогічні правилам про