Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

Сенда підтвердилася новим випробуванням. Він був сам один на березі і підкрадався до каами, роги якої стирчали над заростями чагарнику. Як тільки він вистрілив, за тридцять кроків від нього вискочив інший – набагато небезпечніший – мисливець, який, без сумніву, нагрянув за своєю здобиччю і, вочевидь, не збирався нею поступатися.

То був величезний лев з тієї породи, яку туземці називають «карама»: вони зовсім не схожі на так званих малавійських левів, позбавлених гриви. У висоту він досягав не менше п'яти футів. Казкова тварина!

Один стрибок і лев каменюкою налетів на кааму, яку куля Діка Сенда щойно звалила з ніг. З жалібним криком бідолашна тварина в гарячці забилася під пазурями грізного хижака.

Безоружний, Дік Сенд не мав часу закласти в дуло новий патрон.

Лев одразу помітив його, проте обмежився лише поглядом.

Діку вистачило мужності залишатися на місці, без найменшого поруху. Він пригадав, що саме непорушність іноді рятує в таких випадках. Він не намагався ані бігти, ані перезаряджати рушницю.

Налиті кров'ю очі хижого кота невідривно стежили за ним. Звір, здавалося, не знав, яку здобич обрати: ту, що тріпалася під лапою, чи ту, що нерухомо застигла перед ним. Якби антилопу не корчило в його кігтях, Діку Сенду настав би гаплик.

Так минули дві довгі хвилини: лев дивився на Діка Сенда, а Дік Сенд дивився на лева, навіть не кліпаючи.

Нарешті, лев одним рухом схопив пащею ще живу кааму, підібрав її, як собака підбирає зайця, і, хльостаючи по кущах жорстким хвостом, зник в густих заростях лісу.

Дік стояв нерухомо ще декілька секунд, потім обережно зрушив з місця і, повернувшись до своїх супутників, навіть не заїкнувся про небезпеку, від якої він врятувався лише завдяки своїй холоднокровності. Дійсно, якби втікачі не плили за швидкою течією річки, а змушені були б пробиратися рівнинами та лісами-помешканнями подібних до таких хижих звірів, очевидно, жодного з тих, хто врятувався з «Пілігрима», нині не залишилося б в живих.

Окрім того, якщо ця місцевість і здавалася безлюдною, вона була такою не завжди. В місцях, де берег полого спускався до води, траплялися залишки колишніх поселень. Досвідчений мандрівник, неодноразово відвідувавший цю частину Африки, на кшталт Девіда Лівінгстона, безпомилково здогадався б, у чому річ. Придивившись до огорожі з високого молочаю, що збереглася краще за солом'яні хати, на одиноку в середині огорожі священну смокву, він одразу зрозумів би, що на цьому місці колись було селище. Згідно звичаїв більшості африканських племен, варто померти вождю, як жителі покидають свої домівки, аби збудувати нові в іншому місці.

Можна також припустити, що тут, як і в інших областях Центральної Африки, мешкали племена, які не будують будинків, а оселяються в ямах, виритих в землі. Це дикуни, що стоять на найнижчому щаблі розвитку, і виходять зі своїх помешкань виключно вночі, неначе хижаки із лігва. Так само, як і з хижаками, зустріч з ними дуже небезпечна.

Дік Сенд не сумнівався, що саме тут розташована країна людожерів. Разів зо три-чотири йому траплялися в ще теплій золі загаслого багаття на лісових галявинах обгорілі кістки людського скелета – залишки моторошного бенкету. Фатальна випадковість могла привести цих людожерів верхнього Казонде на берег річки саме в момент полювання Діка Сенда. Саме тому юнак висаджувався на берег виключно за умов крайньої необхідності, щоразу примушуючи Геркулеса дати обіцянку, що за найменшої небезпеки, він, не чекаючи на повернення юного капітана, негайно відчалить від берега. Геркулес давав необхідну обіцянку, але весь час, поки Дік Сенд знаходився на березі, великими зусиллями він приховував свою відчайдушну тривогу від місіс Уелдон.

Ввечері 10 липня їм довелося збільшити вдвічі кількість запобіжних заходів. На правому березі річки з’явилася низка будівель на палях. Розширюючись, річка утворювала там невелику бухту, де з води стирчало десь з тридцяток хатин. Бистрина несла каное у напрямку халуп і човен змущений був плисти між палями, оскільки вздовж лівого берега річки пробратися було неможливо – там з води стирчали каменюки.

Селище було велелюдним: у кількох хатинах світилися вогники і над тихою гладдю ріки линули голоси, схожі на гарчання. Якщо б виявилося, як зазвичай буває, що дикуни натягнули тенета між палями, то намагання каное прокласти собі шлях могла здійняти загальну тривогу.

Дік Сенд стояв на носі і пошепки віддавав команди, маневруючи так, щоб човен не натрапив на ці підточені хробаками стовпи. Ніч була ясна: видко було досить добре для керування човном, але і досить добре для того, щоб помітити їх самих.

Це була страшна хвилина. На риштуванні, над самою водою сиділи двоє туземців і голосно розмовляли. Каное, підхоплене течією, мусило пройти точно під ними, звернути вбік виявлялося неможливим через вузькість проходу. Туземці не могли не помітити човна. Що як вони піднімуть тривогу і розбудять все селище?

Якась сотня футів відокремлювала каное від стовпів, як Дік Сенд почув, що туземці заговорили ще голосніше. Один з них вказав іншому на купу трави, що спускалася за течією і яка загрожувала порвати тенета з ліани, які вони щойно прилаштували. Негайно ж обидвоє почали поспішно витягувати сіті з води, гучно закликаючи на допомогу одноплемінників.

П'ять чи шість інших дикунів, несамовито репетуючи, палями зісковзнули вниз і влаштувалися на балках між ними.

Зате в каное панувала мертва тиша, якщо не брати до уваги наказів, що їх тихцем віддавав Дік Сенд, і цілковита нерухомість, якщо не зважати на ледь помітні рухи Геркулеса, який крутив кермовим веслом. Іноді лунало приглушене ричання Дінго, але малюк Джек притискав рученятами його величезний писок. Ззовні вода тихо хлюскала на палі, а вище, з риштування лунав дикий лемент.

Тим часом туземці швидко витягали тенета. Якщо вони встигнуть прибрати їх до того, як каное увійде в проміжок між палями, все закінчиться щастливо; якщо ж ні, човен застрягне і це означатиме кінець для всіх, хто в ньому знаходиться. Ані спинити каное, ані змінити напрямок його руху Дік Сенд не міг, ба більше – палі стисли річку на цій ділянці і вода мчала тут надзвичайно швидко. За півхвилини каное опинилося під риштуванням. Втім, – яке щастя! – в останню мить дикунам вдалося витягнути свою пастку з води.

І все ж таки, як і передбачав Дік Сенд, проходячи повз палі, каное зім’яло увесь правий бік свого покрову.

Один з дикунів голосно скрикнув. Чи встиг він розгледіти, що ховалося під накривалом? Чи попередив він своїм криком одноплемінників? Це було більш ніж ймовірно.

Однак, Дік Сенд і