Читати книгу - "Тихий Дін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— ...Німеччина нам оповістила війну.
По вирівнених шерегах шелестіння: — "Х-х-х-ш-ш-ш-ш,— наче по полю визрілого чорнобілого ячменю пройшлась, гуляючи, вітрова хвиля. Зойком різнуло слух кінське іржання. Округлені очі і квадратова чорнота раззявлених ротів у бік першої сотні: там, на лівому крилі заіржав кінь.
Полковник говорив ще. Розстановлював у потрібному порядкові слова, намагався розпалити почуття національних гордощів, та перед духовними очима тисячі козаків не шовк чужих прапорів з шарудінням стелився до ніг, а своє буденне, рідне-кревне, розметавшись, кликало, голосило: жінки, діти, коханки, незібраний хліб,— осиротілі хутори, станиці...
"...За дві години вантажитись на потяг", — одиноке, що залишилося в пам'яті кожного.
Жінки офіцерів, товплячись недалечко, плакали в хусточки; до казарми купами роз'їздились козаки. Сотник Хопров майже на руках ніс свою біляву вагітну польку-дружину.
До вокзалу полк ішов з піснями. Заглушили оркестру, і напівдорозі вона конфузливо замовкла. Старшинські жінки їхали візниками, на пішоходах пінився барвистий натовп. Жорствовий порох сіяли кінські копита і, глузуючи з свого та чужого горя, стаючи лівим плечем, так, що тремтливо їжився синій наплічник, кидав заспівувач охальні слова стидної козацької:
Дівчина красна, щуку я піймала.
Сотня, навмисно зливаючи слова, під акоманьямент недавно кованих кінських копит, н'есла до вокзалу, до червоних вагонів лишенько своє — пісню.
Щуку я, щуку я, щуку я піймала.
Від хвоста сотні, весь багровий від сміху та збентеження, скакав до пісельників полковий адьютант. Заспівувач, на відліг заносячи, кидав поводи, цинічно підморгував у густий на пішоходах тиск жінок, що проводили козаків і по паленій брондзі його лиць до чорних вусиків стікала гірка полинова настойка, а не піт.
Дівчина красна, юшку я варила,
Юшку я, юшку я, юшку я варила.
На колії застережливо тверезо ревів, набираючи пари, паротяг.
Ешельони... Еіііельони... Ешельони... Ешельони без ліку!
Артеріями країни, залізницями до західнього кордону .жене збаламучена Росія сірошинельну кров.
VIII.
В містечку Торжок полк розбили на сотні, на підставі наказу штабу дивізії, послали під оруду 3-го армійського піхотного корпусу. Пройшовши похідним порядком до містечка Пелікаліє, вона виставила пости.
Кордон охороняли ще наші прикордонні частини. Підтягувались піхотні частини і артилерія. Надвечір 24 липня до містечка прибув батальйон 108-го ГлібівсЬкого полку і батарея. В поблизькому фольварку Олександрівському був пост з дев'яти козаків під командою чотового урядника.
Вночі проти 27 осавул Попов викликав до себе вахмістра і козака Астахова. — — ,
Астахов повернувся до чати вже по-темному. Митько Коршунов 'допіру привів з водопою коняі
— Це ти, Астахов? — окликнув він.
— Я. А Крючков з хлопцями де?
— Там, у халупі.
Астахов, великий, дебелий і чорний козак, сліпо мружачись, увійшов у халупу. За столом коло гасничка Щеголь-ков зашивав дратвою подертий чумбур. Крючков, заклавши руки за спину, стояв коло печі, підморгував Іванкову, показуючи на опливлого від водяної хвороби господаря-поляка,. Що лежав на ліжку. Вони щойно пересміялись, і в Іванкова ще сіпала рожеві щоки посмішка.
— Завтра, хлопці, вдосвіта виїздити на пост.
— Куди? — спитав Щегольков і, задивившись, упустив; невсукану в дратву щетинку.
—* До містечка Любов.
— Хто поїде? —спитав Митько Коршунов, входячи і ставлячи коло порогу цеберку.
, — Поїде зі мною Щегольков, Крючков, Рвачов, Попов і ти.,. Іванков.
— А я, Павловичу?
— Ти, Дмитре, залишишся.
— Ну й чорт з вами!
Крючков відірвався від печі; з хруском потягуючись, спитав у господаря:
— Скільки до Любови до цієї верст лічать.
— Чотири милі. '
— Тут близько, — сказав Астахов і, сідаючи'на ослін, скинув чобіт. — А де б тут онучу просушити?
Виїхали на світанку. Коло колодязя на виїзді боса дівчина черпала цебром воду. Крючков спинив коня.
— Дай напитись, ясочко!
Дівчина, придержуючи рукою полотняну спідницю, про-тьопала по калюжі рожевими ногами, посміхаючись сірими, в рясній лямівці вій, очима, подала цебер. Крючков пив, рука його, держачи важкий цебер, тремтіла від напрудження:. на червону випуску падали, дроблячись і стікаючи, краплі.
— Спаси Христос, сіроглаза!
— Богу Ісусу.
Вона взяла цебер і відійшла, оглядаючись, усміхаючись-
— Ти чого щиришся, їдьмо зо мною!
Крючков посунувся на сідлі, наче місце давав.
— Рушай! — крикнув, від'їжджаючи Астахов.
— Задивився? — насмішкувато скосився на Крючкова Рвачов.
— У неї ноги червоні, мов у гусеньки, — засміявся Крючков, і всі, мов за командою, оглянулись. Дівчина нахилилась над цямриною, виставивши
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий Дін», після закриття браузера.