Читати книгу - "Фатальна помилка"

У перших числах серпня козацтво таки наважилося на відкритий бунт: переважна більшість відмовилася визнавати Івана Виговського гетьманом. Тому він спочатку планував наказати полковникові Гуляницькому стати на чолі гетьманської гвардії й швидко, без зайвого шуму придушити повстання.

Зі свого боку, Григорій Гуляницький був готовий розпочати придушення повстання, причому збирався зробити це швидко і без зайвої крові. Таке справді було можливо: Гуляницький користувався авторитетом серед козаків, його думку поважали, до неї уважно дослухалися. Втім, через вагання самого Виговського виступ так і не відбувся.

Через день до Ніжина прибув гонець із новинами: слідом за Ромнами повстали козаки в Гадячі й Лохвиці. Тамтешні сотники від імені своїх козаків заявили, що більше не виконуватимуть наказів Виговського. Також вони проголосили чинного гетьмана підкупленим узурпатором.

Григорій був не з боягузів, навпаки — налаштувався рішуче. Його наполегливість, межуючи з настирливістю, і збентежила Виговського. Гетьман наказав Гуляницькому зачекати з виступом: вирішив подивитися, як саме розвертатимуться події.

Невдовзі до антигетьманського руху приєдналися Ічня з Полтавою. Далі повстанці вирушили на Ніжин…

Ніжинський гарнізон ще тільки формувався, тому був нечисленним. День у день сюди прибували новобранці, яких треба було навчати, однак зараз Василю Золотаренку було не до того: з Переяслава доходили тривожні новини про те, що там почалося чи то повстання якихось дейнек, чи то козацької голоти.

Тому ніжинського полковника не полишали чорні думи. Якщо це правда, як подібне могло статися?! Начебто Тиміш Цецюра — людина не тільки не дурна, але ще й досвідчена, авторитетна. Отже, виходить, що у Цецюри під боком назрівав бунт, а він геть нічого не помітив… Не може такого бути!!!

А раптом все не настільки вже й погано?! Раптом Тиміш Цецюра все ж таки зумів придушити перші паростки повстання… Тоді не слід хвилюватися за долю переяславського полковника, даремно все це!

Або не даремно все-таки?..

Одного серпневого ранку до Ніжина примчав вістовий з особистим посланням до полковника ніжинського гарнізону. Василь Золотаренко прочитав цього листа й одразу ж віддав наказ: негайно виступити в похід на Гадяч!!! Ще б пак, адже в листі Тимоша Цецюри було сказано, що переяславський гарнізон майже повністю перебито, що польська кіннота знищена, що найманці розбіглися… Але водночас виявилося, що полковник Цецюра і досі героїчно тримається в Гадячі буквально зі жменькою вірних людей. І єдине, на що вони сподіваються, — то це на вчасну підтримку ніжинського гарнізону.

Однак перш ніж вирушати на допомогу обложеним переяславцям, Василь Золотаренко пішов до Юрія Немирича (той саме перебував у Ніжині, усіляко допомагаючи формувати тутешній гарнізон) і без зайвих слів дав прочитати розпачливого листа Цецюри.

— Безперечно, їх треба терміново врятувати! — вигукнув генеральний писар, від розпачу стукнувши дужим кулаком по столу, за яким сидів: — Ех, Тимоше, Тимоше, і як же це сталось?! Як ти проморгав бунт дейнек?..

– І я про те саме подумав, — заклопотано відгукнувся Золотаренко, — а тому віддав наказ про негайні збори. Невдовзі вже виступаємо…

— Чудово! Тебе, пане полковнику, навіть просити ні про що не потрібно, — зрадів Немирич. Однак пан полковник одразу ж заклопотано спитав:

— А з новобранцями як бути?

— З новобранцями, мабуть, я лишуся. Їх ще вчити і вчити.

— Але ж ти генеральний писар, а не…

— А хіба у нас є вибір?

— А якщо всі бунтівники-дейнеки зуміють винищити тих, хто засів в облозі разом із Цецюрою?!

— Не віриться якось, — Немирич роздратовано пересмикнув плечима, хоча відразу ж додав: — А втім, заздалегідь напророкувати, у що виллється бунт, не може ніхто. Раптом Цецюра таки не витримає?.. Хоча кидати в бій ненавчених новобранців теж не годиться.

— Що ж його робити?!

— Давай-но подумаємо, пане полковнику…

Трохи помовчали, після чого генеральний писар запропонував:

— Гаразд, я поведу новобранців слідом за тобою! Зупинимося ми… наприклад, у Веприку. Так, мабуть, саме там: це не надто далеко від Гадяча, де бунтівники затиснули Цецюру.

— Чудово! — зрадів Золотаренко. — Отже, якщо щось піде не так, можна розраховувати на твою підтримку з Веприка?

— Так, пане полковнику, ти з досвідченими вояками вирушай на Гадяч негайно, а я з новобранцями затримаюся на кілька днів, а тоді відведу їх у Веприк.

Як вирішили, так і вчинили. На третій день після термінового походу козаків під проводом Василя Золотаренка на Гадяч пан генеральний писар готувався відвести новобранців у Веприк. І саме тоді до нього примчав вістовий від Григорія Гуляницького! Прочитавши послання конотопського полковника, Юрій Немирич спочатку не повірив власним очам і змушений був уважно, слово за словом перечитати всі ці нісенітниці, аби переконатися, що він не збожеволів. Але в отриманому листі