Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

Як могла я бути такою жорстокою, Сьюзі? Все сталося з моєї вини, все почалося тієї ночі в мотелі. Хіба Боб скомпонувався б з тими людьми й поїхав би з Бі й Фа, якби я погодилася стати його дружиною? А тепер прийшла звістка, що він загинув, став жертвою автомобільної катастрофи. Але ж він водив авто мов той ангел! Він так боявся великої швидкості. Пригадуєш, Боб казав, що авто має пливти вулицею, як корабель морем. Він скінчив життя самогубством, ось що. Ні, Сьюзі, я не можу приховати від себе правди. Навіть якщо й доведеться вдвічі більше страждати й докоряти собі. Боб скінчив життя самогубством, бо не зміг жити самотньо, далеко від мене, без надії, без дітей, яких я мала б йому подарувати. Хіба я зможу, Сьюзі, вибачити собі свою жорстокість, черствість, несвідомість, те, що відштовхнула його, сердегу, як і колись Севіллу? Але Севіллі я не вчинила нічого лихого. То був звичайний інстинкт, навіть гірше. Бо коли перша жінка після мене пішла йому на догоду, він одразу спокусився й залишився вдоволений. Бідна Арлетта, вона стала в цій історії тільки підмінною особою. Я все думаю, як Арлетті на серці, коли вона усвідомлює це час від часу. До того ж без сумніву, Севілла — людина вельми розумна. Але як чоловік, він трохи страшний. Що ти думаєш про ті очі, рот, оте руно на грудях? Між нами кажучи, Сьюзі, я побоялася б віддатися Севіллі. Мені б здавалося, що то мене зґвалтував патруль морських піхотинців. Зрештою, яким би Севілла не був, я його не ганю. Він просто чоловік і все. А Боб, — струмками котилися сльози її веснянкуватим обличчям, — Боб не просто людина, Сьюзі, а архангел, такий чистий, ніжний, лагідний. Я була погрібна йому як натхнення, а не як коханка. Я потрібна була йому, розумієш, як ніхто інший у світі.

— Ти маєш проковтнути це, — рішуче мовила Сьюзі, даючи Меггі пілюльки. — Ковтай, а тепер запий. За якусь мить ти заснеш.

Вона стиснула руку Меггі й тримала її, аж доки та не почала дрімати. Сьюзі дивилася на зморене багрове обличчя, залите сльозами. Воно схоже було на обличчя боксера, що програв бій. О, так, по суті, сердешна Меггі зазнала поразки в першому раунді на терені кохання, заздалегідь стала приреченою на голод, жалюгідний голод кохання; на страждання — найобразливіше страждання в світі нетлінних людей. Сьюзі піднесла ліву руку до свого обличчя, провела нею по щоках, але все було на місці, доладно розподілене — тендітні щоки, ямочки на них, викарбуваний носик, маленьке вухо, уста з принадною складкою. «О, несправедливо, несправедливо Меггі приречена на голод і разом з нею мільйони самотніх людей, що не можуть думати про щось інше». Меггі спала. Сьюзі випустила руку подруги й вийшла з кімнати. Вдихнувши на повні груди Повітря, підтюпцем побігла до повітки, де Пітер, стоячи навколішках, лагодив моторчик до човна.

— Пригорни мене, — попрохала вона.

— У мене брудні руки, — підвівся Пітер і подивився на неї лагідними очима.

— Ох, Пітере, чом же ти такий?

Він обійняв її, притискаючи ліктями до своїх гарячих грудей і махаючи долонями в повітрі.

— Ні, ні, — заперечила вона, — не так. Притисни мене міцніше.

Сьюзі важко дихала, очі її іскрилися слізьми. Дівчина обхопила руками юнацький стан і міцно пригорнулася до нього, мовби їй забаглося злитися з ним.

* * *

— Сподіваюся, — сказав Адамс, — тепер ви самі розумієте, що потрібен загін охоронців на острові?

— Зовсім ні, — відрубав Севілла, підвівши голову й дивлячись йому в очі. — Я категорично відмовляюся від нього. Я не змінював своєї точки зору.

— Послухайте, Севілло, дозвольте мені наполягти на своєму. Після того, що сталося, цілком зрозуміло, що, коли Бі й Фа повернуться до вас, вам загрожуватиме серйозна небезпека.

Арлетта розтулила губи, намагаючись сказати щось, але зустрілася поглядом з очима Севілли й стрималась.

— Місіс Севілла, ви хотіли щось сказати?

— Ні, — відповіла вона крижаним голосом. — Нічого суттєвого.

Адамс довго розглядав Севіллу.

— У такому разі, — повільно мовив той, — я не знаю, чи зможу довірити вам дельфінів. На мій погляд, без загону охоронців на острові не буде найменших умов безпеки.

— Що ж, не довіряйте їх мені! — відрубав Севілла. — Я не прошу. — Й додав — Я не запрошував і вас приїздити сюди.

Промовчали. Адамс, засунувши руки в кишені, втупився очима в підлогу.

— Вас дуже важко зрозуміти. Кілька місяців тому, я добре запам’ятав, ви казали мені, що дорожите Бі і Фа, як рідними дітьми.

Обличчя Севілли ще більше спохмурніло. «- Обставини штовхали мене на перебільшення своїх почуттів.

Арлетта глянула на Севіллу. Здавалося, вона знову хотіла щось сказати, але передумала. Всі знову замовкли.

— Дозвольте мені коротко висловити свою думку, — сказав Севілла, наголошуючи на кожному слові. — Якщо ви вирішите, покладаючись на здоровий глузд, не передавати мені Бі й Фа, чудово, ви можете скасувати своє розпорядження щодо вертольоту. Пітер відвезе вас на материк. Коли ви передасте мені їх, то письмовим документом підтвердите, що вони вважатимуться моєю приватною власністю. У свою чергу я зобов’язуюся, якщо вони заговорять, записати їхні свідчення й передати вам. Але ні в якому разі я не погоджуюся на присутність загону охоронців на острові. Проте якщо ви забажаєте влаштувати вартування на морі, віддалік від острова, то це ваша справа. Я згоден отримати від вас зброю й рацію для зв’язку з вашою базою на морі. Однак я проти спостережень з повітря й польотів над островом.

Адамс не підводив очей, перечекав хвильку й сказав:

— А я в свою чергу мушу зауважити: коли Бі й Фа розкажуть вам усе, що сталося, то одного запису мені буде замало. Я повинен вислухати цю розповідь з їхніх уст.

— Згоден, — Мовив Севілла й відразу додав — З їхнього дихала.

— Прошу?

— Не з уст, а з дихала.

— О, я забув, — сказав Адамс, вимушено усміхаючись. — По-друге, мені здається,