Читати книгу - "Перстень Борджіа"

— Але нічого не вдієш, від долі не втечеш.

З цими словами він витяг з рукава сутани кинджала, і коли замірився ним — згідно зі своїми словами про долю, — пробити Петрове серце, з жахом помітив, що Петрові очі зовсім не заплющені, а навпаки, широко розплющені й уважно дивляться на нього. І перш ніж юний кардинал устиг заверещати, Петр підніс праву руку і з усією силою стиснув йому горло. Невідомо, що вбило юного кардинала — чи цей страшний потиск, що зламав йому в’язи, чи просто жах.

Від цієї події, коли мушкетери пана капітана де Тревіля вистрілили вбік від Петра Куканя із Кукані, замість того щоб влучити в нього зі своїх пістолів, розпочинається їхня відома, змальована художньою літературою, хоча й не зовсім зрозуміла відданість королю Людовікові XIII, який уже наступного дня взяв владу в свої слабкі руки.

Петр слушно розрахував, припускаючи, що його довгу відсутність у Стамбулі, якщо вона не триватиме більше трьох місяців, чи, в крайньому разі, три з половиною місяці, не конче мусять завважити, а якщо все–таки й зауважать, не слід боятися, що з цього виникнуть ускладнення й неприємності; бо якщо у Франції — як нам видається — декому було відомо, що відважний Петр Кукань розпочав авантюрну подорож до Парижа для романтичної помсти, то в Стамбулі ніхто, крім султана, не знав, що перший радник його величності, званий Його Знанням, покинув терен Турецької імперії, себто якщо його тепер не було в Стамбулі, він міг повернутись туди будь–коли; так міркував Петр, вирушаючи в дорогу, і так воно справді й було.

Життя в столиці плинуло спокійно і все залишалося по–старому, точніше кажучи, по–новому, і сановники всіх рангів носили одяг, який нещодавно купили у лахмітників, і демонстративно показували свої аскетичні чесноти. Генерали фон Готтенрот і фон Шауер терпляче вчили своїх учнів, офіцерів і молодших офіцерів, втаємничуючи їх у секрети новітніх досягнень тактики, й доступно пояснювали, що таке оточення, контратака, вогнева підготовка і як забезпечувати взаємодію військового флоту з наземним військом, і що таке війна на знищення, і так далі і так далі.

Як і раніше, хоча у все меншій кількості, побожні прочани сунули до Стамбула, щоб запропонувати скарбниці свої заощадження й коштовності; кораблі, навантажені новопридбаною зброєю й боєприпасами, борознили води Мармурового моря, прямуючи до Босфору, тобто до стамбульського військового порту; чорноока Лейла, що погарнішала від кохання і щастя, сиділа в яскраво розмальованій кімнатці у домі свого вченого батька, історика Гамді, радісно очікуючи повернення свого сокола, який, на її думку, був десь неподалік, може, в Дринополі; а Мустафа, недоумкуватий султанів брат, новоспечений християнин, як завжди, сидів зі своїми чотками в кутку головної зали нарад, за плечима свого брата й чільних сановників.

Це було й таке діялося, коли Петр познайомився з отцем Жозефом, це було й таке діялося, коли мушкетери пана де Тревіля ескортували його до Парижа, це було й таке діялося, коли він здійснив свій фанфаронський і героїчний вчинок у катівні Бастілії. І можемо твердити: це було й таке діялося, коли він схопив за горло юного кардинала Гамбаріні, прискоривши державний переворот, якого ждала вся Франція. Ми можемо так сказати, бо то правда, але з одним застереженням, що цієї миті цілковиту й бажану незалежність подій, які Петр переживав у Франції, та буденного життя в столиці Турецької імперії, було порушено — принаймні ми це знаємо — чимось новим, дражливим і небезпечним, а саме листом, що його, як згадувалося, отець Жозеф послав з гінцем французькому послові в Стамбулі, вимагаючи від нього поширити новину про Петрову смерть.

Залишається, щоправда, певна надія, що цей швидкий гонець, — якого отець Жозеф наказав спорядити й негайно вислати в дорогу, звався швидким лише тому, що за тих часів — крім хіба поштових голубів — не знали швидшого засобу передачі інформації на велику відстань, — насправді не їздив швидко, а навпаки, мляво і спокійно, одне слово, повільно. Тому можна сподіватися, що Петр, який справді завжди діяв швидко, а ще й, мабуть, окрилений тугою за темноокою й темноволосою Лейлою і вірний обіцянці, даній султанові — також відразу після закінчення своєї місії, вирушивши назад до Стамбула, дорогою випередить гінця і встигне до турецької столиці швидше, ніж той. Таким чином гонець вручить французькому послові листа отця Жозефа, коли Петр уже спокійно сидітиме в султановій Раді, отож Той, Для Якого Немає Титулу, Відповідного Його Гідності, підбадьорений і натхнений присутністю свого улюбленця, щиро засміється, почувши хибне повідомлення про його смерть.

Якби ж то так: коли у двох різних контекстах ми вживаємо слівце «відразу», це зовсім не мусить в обох випадках означати те саме. Гонець вирушив у дорогу відразу, так само й Петр відразу вирушив назад до Стамбула; різницю між цими двома «відразу» ми бачимо з першого погляду. В першому випадку йдеться про «відразу» дослівно й безумовно, про «відразу» слухняного вояка, про «відразу» взірцевого виконання наказу — гонець спакував речі, скочив у сідло й гайда, поїхав. У другому випадку, Петровому, йдеться про «відразу» принципове і загальноприйняте. Перше «відразу», гінця, значить те саме, що без зволікань, без найменшої затримки. Друге «відразу», Петрове, означає приблизно те саме, що без довгого й зайвого відкладання. І Петр не зрадив цього другого поміркованого й по–грома–дянському розумного значення слова «відразу», хоча йому вдалося виїхати з Парижа лише зранку третього дня після згаданих хвилюючих подій. Він не міг виїхати швидше, навіть якби хотів, бо в цьому йому перешкодила нова несподівана обставина.

Коли паризький люд довідався про насильницьку смерть кардинала Гамбаріні, він роздер другого улюбленця королеви–регентки, клятого Кончіні на шматки, спаливши його спотворене тіло на Понт–Неф. Поки це діялося, юний король Людовік XIII успішно й на диво вдало здійснив свій coup d’etat[40] і проголосив себе володарем. А коли королеву–матір, тепер уже не регентку, з усілякою шаною і тактовністю відвезли в