Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Поступово міста нової держави майя теж потонули в глибинах джунглів, як у морському вирі. Ніхто не пам’ятав, що вони колись були. Знали про них тільки примітивні племена індіанців, які справляли на руїнах цих міст свої таємничі релігійні обряди.

ЗАРУЧИНИ БОГА ДОЩУ

— Приїхали, синьйоре!

Гучний голос метиса загримів луною в нічній тиші. Кудлаті мексіканські коники стали мов укопані й одразу звісили важкі голови, щоб хоч трохи подрімати.

Молодий американець, зненацька пробуджений з глибокого сну, здригнувся і, похитнувшись, упав би, якби його не підтримав товариш. Потім він розплющив очі і' завмер, зачарований прекрасним краєвидом.

Перед ними стояла темно-синя стіна пущі, а над верховіттями дерев, немов пливучи на хмарах, біліла в місячному світлі будівля: якийсь храм чи палац, споруджений на вершині піраміди.

Отак 1885 року 25-літній Едвард Герберт Томпсон дістався до Чічен-Іца — найбільшого, найкрасивішого і наймогутнішого міста індіанців майя, міста, про яке по світу ходили просто неймовірні легенди.

Як тільки почало світати, Томпсон схопився з постелі і, випивши трохи кави, негайно ж поліз на сусідню піраміду. Досхочу намилувавшись панорамою руїн, він почав пильно вдивлятися в далечину. І ось із грудей мандрівника вихопився вигук задоволення: поміж деревами, як срібне око, заблищало кругле дзеркало невеличкого ставу.

— Священне озеро… Храм бога дощу… — пошепки звернувся він до мексіканця.

Смугле брезкле обличчя тубільця засяяло добродушною усмішкою.

— Так, синьйоре, священне озеро… Люди всяке про нього балакають… Одні твердять, що в певні пори року вода там обертається на кров. А інші бачили, як з глибини виринав танок сумних дівчат. Тоді пуща починає бриніти співом невидимих жерців, музикою флейт і барабанним дробом.

Тим часом уже зовсім розвидніло. «Я стояв на даху храму, — пише Томпсон у своїх спогадах, — коли саме сходило сонце і перші промені його далеко на виднокрузі зарум’янили небо. Навколо панувала глибока ранкова тиша; день ще не обізвався своїми голосами. Небо й земля немовби затримали подих, чекаючи чогось невідомого. А потім зійшов величезний р. озпалений диск сонця, і вмить увесь широкий світ задзвенів од співу. Пташки на деревах і комахи на землі почали свій великий гімн сонцю».

Через деякий час прибульці спустилися крутими сходами додолу і вузькою стежкою рушили до ставу. Нічого дивного, що це озеро викликало серед тубільців забобонний страх: воно мало дуже похмурий вигляд. То була справжня прірва — глибока яма, наповнена водою. Круті скелясті береги заввишки близько двадцяти метрів стіною оточували незвичайне озеро. Чорна вода його була вкрита водоростями, листям і гнилими стовбурами дерев. Томпсон кинув лот і впевнився, що глибина озера становить приблизно двадцять п’ять метрів.

Над берегом видніли руїни олтаря; оздоблена різьбою гать вела звідси до великого храму, що стояв на піраміді.

Ретельно оглянувши береги, Томпсон сів на камені й знову почав міркувати про мету своєї експедиції. Він вийняв з кишені книжечку, в якій було повідомлення епіскопа Дієго де Ланда, хтозна-котрий раз прочитав: «Якщо в тому краї колись було золото, то більшість його має лежати на дні озера в Чічен-Іца».

Релігія індіанців майя, на відміну від релігії ацтеків, була майже безкровна. В жертву своїм багатьом ідолам люди майя приносили квіти й овочі. Але був тут один виняток: коли наставала посуха й треба було умилостивити бога дощу Чак-Мооль, який, за повір’ям, жив на дні озера, жерці посилали йому наречену — найвродливішу дівчину. Народ не шкодував їй багатого посагу: у воду кидали коштовності і всякі речі домашнього вжитку.

Повідомлення Ланди викликало недовір’я. Вчені гадали, що це типовий романтичний народний переказ, позбавлений будь-яких реальних підстав.

Проте молодий Томпсон одразу повірив йому. Думка Ланди глибоко вплинула на палку уяву юнака й так зачарувала його, що він поклав розгадати таємницю озера на місці. Хоч знайомі й кепкували трохи з його фантазії, але Томпсон пустився в подорож до Юкатану, щоб добути з глибин озера стародавній скарб майя.

Поки метис розкладав багаття та збирався готувати обід, американець сидів на кам’яній брилі олтаря і, втупивши погляд у глибокі води озера, намагався уявити, як відбувалось свято вшанування бога дощу.

… Сходами піраміди піднімається процесія на чолі з королем, жерцями й сановниками. Усі в пишному святковому вбранні, в пістрявих головних уборах з пташиних пер. Посередині погойдується щільно запнутий паланкін, у якому сидить богова молода наречена.

У супроводі ритуального співу жерців, під музику флейт і барабанів, процесія прямує уздовж греблі. Потім зупиняється біля олтаря, мовчки жде, поки з-за обрію викотиться червоний диск сонця і перші його промені вогниками заграють на поверхні води.

Тоді жерці виводять з паланкіна бліду, перелякану дівчину, накидають на неї весільне покривало, на голову надівають вінок із квітів. Люди, що зібрались уздовж берега, вигуками вітають обраницю бога; завзято витинають флейти, барабани б’ють так, немовби то вперіщив град.

Та ось замовкають співи, музика й молитви жерців, настає могильна тиша. Чотири жерці піднімають дівчину вгору і з розмаху кидають її в озеро. Зляканий крик жертви пронизує повітря, потім чути глухий сплеск води. Бог дощу прийняв у своє царство нову, хтозна-котру вже наречену. Вслід за жертвою в озеро сиплеться дощ намиста, браслетів, скриньок, гребенів, шпильок, ваз і керамічних мисок з красивими орнаментами…

Чи можна було якось добути таємничий скарб з чорної глибини тієї смердючої води? Томпсон прийшов до висновку, що зможе це зробити тільки за допомогою землечерпалки й водолазного скафандра. А для того потрібно багато грошей.

Повернувшись до Сполучених Штатів Америки, молодий учений почав активно виступати з лекціями в університетах, на всяких наукових конгресах, аж поки не зібрав потрібних коштів. Тоді подався до Бостона і під керівництвом досвідченого водолаза добре вивчив водолазну справу, хоч був людина квола.

Але особливу надію він покладав на своєрідну землечерпалку, зроблену на його замовлення. Вона складалася з десятиметрової щогли, відра з зубатими краями, корби, сталевих линв, блоків і коліщат.

На Юкатані американець найняв кількох робітників, а насамперед ловця перлин і досвідченого водолаза-грека. Разом з ними він прибув до Чічен-Іца вдруге.

Озеро мало в діаметрі близько сімдесяти метрів, отже, не могло бути й мови про те, щоб обшукати все його дно. Томпсон розв’язав усі труднощі дуже винахідливо. Він узяв важкий стовбур дерева, витесав з нього щось схоже на постать людини, потім прив’язав до довгої вірьовки і почав