Читати книгу - "Термінатор"

— Як щодо того, щоб провести час зі своїми дітьми? Не з електронними, а зі справжніми?

Дайсон зіткнувся з дуже серйозною дилемою. У малесенькому мікропроцесорі, модель якого лежала на столі, таїлася маса можливостей ощасливити людство. Але його родина, мікромодель людства, теж потребувала уваги. Хотілося і того, й іншого. Але сьогодні можна обрати щось одне. Щоправда, діти можуть вирости і без його допомоги… Але тоді вже буде запізно.

Дайсон посміхнувся. Цього разу темні сили відступили. Він простягнув до дітей руки, і вони кинулися до нього з радісними вигуками.

Пустеля, північний захід від К алеке к о, 12.04 дня

Земля палала під сонячним промінням, немов чоло хворого на пропасницю. Силуети здавалися примарами, розпливаючись у тремтливому від спеки повітрі. Термінатор, сидячи за кермом мікроавтобуса, звернув з асфальтованого шосе і, підіймаючи за собою хмари пилу, поїхав дорогою, посипаною піском та гравієм. Вони проминули знак, на якому було зверху написано «Чарон Меса — 2 милі», а внизу — «Калекеко — 15 миль».

Сара побачила попереду зворушливу оазу цивілізації посеред безмежної пустелі: двійко фургончиків, а навколо безліч різноманітних зламаних машин, руїни техніки, призначеної для подорожі пустелею. За фургончиками виднілася засмічена посадкова смуга, а поблизу, на бетоному майданчику, примостився смугастий гелікоптер «Гуей». Тутешні мешканці були байдужими до зручностей міського життя. І до принад життя в організованому людському суспільстві. До того ж вони не платили податків.

Мікроавтобус під’їхав до звалища машин і зупинився.

— Сидіть усередині, — повільно вилазячи, наказала Сара.

Від неї не приховалося, що хтось старанно прикидається, начебто його немає вдома, — вітер грюкав дверима найближчого до Сари фургончика й самотньо завивав у заростях юки. «Правильна тактика», — оцінила Сара, подумавши, що хмара пилу від їхнього автобуса з’явилася на обрії ще кілька хвилин тому.

Минаючи двір, вона помітила, як в одному з фургончиків промайнула чиясь тінь, І можливо, їй здалося, але Сара побачила металевий блиск. Найімовірніше, це був блиск зброї.

Невеличкий смерч рухався в її бік. Він засипав пилом Сарині очі.

Тримаючи руки долонями догори, Сара обережно наблизилася до фургончика. Вона сподівалася, що її розрахунки будуть правильними. Хоча могло статися й так, що її друзі давно виїхали і це місце насправді спустіло.

Або тут оселилися менш доброзичливі люди.

— Енріке! Ти тут? — запитала вона.

Її голос пролунав неприродно голосно, посилений величезним порожнім простором.

Сара почула в себе за спиною клацання зведеної зброї та стрімко повернулася, вихопивши кольт сорок п’ятого калібру. Вона зробила це так швидко, що на дві секунди випередила Термінатора, який вистрибнув з мікроавтобуса і теж вихопив пістолет.

Вони обоє тримали на мушці людину, що раптово вийшла з-за гелікоптера. Це був гватемалець років сорока п’яти, на вигляд міцний, з обвітреним обличчям і густими вусами. Він був у ковбойських чоботях та жилеті, з якого визирали голі, майже зовсім безволосі груди. Чоловік, тримаючи в руках автомат Калашникова, цілився Сарі в лоба.

Він насупився й ледь чутно вимовив:

— А ти спритна, Коннор.

Термінатор підніс палець до гачка, але Джон торкнувся його руки і похитав головою. Кіборг завмер, очікувально дивлячись перед собою. Він навчався.

Люте обличчя Енріке Сальседи розпливлося в посмішці. Він кинув зброю, підійшов до Сари та міцно її обійняв.

Коли він відступив на крок і поглянув жінці в обличчя; Сара теж посміхалася.

Сальседа говорив іспанською дуже швидко, перекручуючи слова, але Сара його розуміла.

— Радий тебе бачити, Коннор. Я знав, що рано чи пізно ти сюди повернешся.

Він помахав Джону і перейшов на ламану англійську:

— Оуе[18], Великий Джоне! Que pasa?[19] Хто твій така велика приятель?

Джон відповів чудовою іспанською:

— Це гарна людина, Енріке. Він… м-м… це мій дядько Боб.

Потім повернувся до Термінатора і сказав англійською:

— Дядьку Бобе, це Енріке.

Термінатор зобразив на обличчі посмішку. Вона була ще далекою від досконалості. Сальседа примружився й подивився на нього. Потім перевів погляд на Сару.

— Гм… Отже, дядько Боб? О’кей.

Він крикнув, звертаючись до одного з фургончиків:

— Гей, Іоландо! Вилазь, у нас гості! І принеси-но цієї клятої текіли!

З фургончика виліз худий юнак-гватемалець на ім’я Франко, років вісімнадцяти, не більше, теж з автоматом. Потім показалася товста і зморшкувата, але як і раніше життєрадісна дружина Сальседи Іоланда. За нею йшли цугом, як каченята, троє молодших дітей: Хуаніта, гарненьке дванадцятирічне дівча, усміхнений восьмирічний Джиммі та дворічний малюк. Пако.

Іоланда помахала Джиммі і щось закричала іспанською.

Термінатор подивився на Джона і тихо запитав:

— Дядько Боб?!

* * *

— Отже, Саріто, — сказав Сальседа, — ти знаєш, що стаєш популярною? І все завдяки клятому телебаченню.

Він відкоркував пляшку текіли й запропонував гості випити. Сара прийняла запрошення і зробила два великих ковтки, потім незворушно повернула пляшку Сальседі. Її очі блищали, як і раніше.

Пако дошкандибав до Термінатора і вхопив його за холошу, вимастивши її слиною. Кіборг ошелешено витріщився на дитину. Він ніколи раніше не бачив таких маленьких людей. Робот просканував свою пам’ять, шукаючи щось про дітей. Але інформації виявилося замало. І ось, поки інші розмовляли, Термінатор нахилився, підняв могутньою рукою дитину й почав, досліджуючи, крутити її на всі боки. Дитина мовчки серйозно дивилася на кіборга.

Нарешті Термінатор опустив. Пако на землю. Маля, якому трохи запаморочилося в голові, зачеберяв геть і наскочив На татуся. Сальседа підняв його і передав дружині.

— Візьми Паколіто, люба. Дякую.

Він сам узяв у Сари пляшку і випив половину. Потім повернувся до «дядька Боба» та запропонував:

— Хочеш випити?

Термінатор відповів:

— Ні, дякую.

Сальседа знову подивився на Сару.

— Скільки ти тут пробудеш?

— Я приїхала за своїм майном. Ще мені потрібен одяг, їжа й одна з твоїх машин.

— Гей, а ключі від нової вілли тобі не потрібні? — пробуркотів Сальседа, але при цьому посміхнувся.

— Давай, Енріке, — Сара подарувала йому чарівну посмішку. Таку, перед якою він не міг встояти. Ні, їхні стосунки завжди були суто дружніми, заснованими на взаємній повазі й довірі. Хоч Іоланду давно вже не можна було назвати ідеалом жіночої краси, вона була матір’ю його дітей і дуже вправною в ліжку. Та й потім, Сальседа чудово знав, якщо чіплятиметься до Сари, американка просто може відрізати йому дещо і скормити курчатам. Востаннє, у таборі Сальседи, Сара ледве не зробила це з його двоюрідним братом.

Сара повернулася до сина і до Термінатора.

— Займіться зброєю.

— Але, мамо… — запротестував було Джон.

— Марш! — наказала Сара.

— Ходімо, — сказав Джон Термінаторові і попрямував до старого іржавого трактора,