Читати книгу - "Оголений нерв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти хочеш сказати, що маєш намір повернутися туди?!
— Не зараз, але обов’язково повернуся! Москва притягує до себе, заворожує, а потім не відпускає!
— І це я чую від тебе? Москва тримає десь нашу матір, — сказала Настя. — Вона, можливо, у полоні, як і ти була. Як можна любити таке місто?
— Мама повернеться, я знаю! Місто може випробувати і її на міцність, а коли прийде час — відпустить її додому. Хоча, що робити вдома? Поратися на городі? Жити на мізерну пенсію? Ти знаєш, які в Росії пенсії?
— Мене це не обходить, — Настя була не на жарт роздратована.
— Росія — велика і могутня країна! — пафосно промовила Ніна.
— Тільки у її керівника руки по лікоть у крові, — додала Настя.
— Як ти можеш?! — Ніна вирячила очі. — Ти про Володимира Великого? Та це ж свята людина! Він про нас, російськомовних, турбується, і пішов проти всього світу, щоб нас захистити! Крим приєднав до Росії, і люди відчули себе людьми! Та на таку людину молитися треба нам усім!
Настя відчула, що в ній розбурханий Везувій, і вже ладна була зірватися, але думка про те, що перед нею рідна сестра, яку вона так чекала, не дозволила їй це зробити. Вона кілька разів глибоко вдихнула та видихнула, прислухалася — все стихло.
— Уже хвилин десять, як не стріляють, — сказала Настя впалим голосом.
— Здається, що так.
Настя зателефонувала колезі сама, не дочекавшись від нього дзвінка.
— За чутками, то була розбірка між бандугрупованнями, — пояснив чоловік. — Кажуть, що Мозговий вів бій із Дрьомовим, може, й переплутав, хто з ким, обстріляли будівлю військкомату. Вже роз’їхалися в різні боки, і дітвора побігла збирати гільзи від патронів.
— Будівля розбита?
— Старі будівлі не так уже й легко розвалити, — сказав колега, — я там не був, але сусіди кажуть, що добряче військкомату дісталося. У нас вікна цілі, ми відбулися переляком, а біля сусіднього будинку розірвався снаряд, то повилітали шибки. А в сусіда якраз гостювала вагітна донька, то так злякалася, що почалися передчасні пологи, її щойно забрала «швидка».
— Добре, що з вами все гаразд, — сказала Настя і попрощалася.
Вона дістала цигарку і нервово її запалила.
— Ніно, ти стала жертвою не тільки сусідньої держави, а й ЗМІ. Таких зомбованих телебаченням Росії повно й тут. Але поступово ти прийдеш до тями, розберешся що до чого, твої погляди зміняться і тобі буде соромно за ті слова, які ти щойно сказала.
— Те саме я можу сказати про тебе, — у тон їй відповіла сестра. — Я зомбована, а ти — ні? Вас також нашпигували суцільною брехнею українські канали, але колись ти зрозумієш, як глибоко помилялася.
— Ми з тобою говоримо різними мовами, — сказала Настя Ніні, — і кожна з нас не розуміє мову іншої.
— Тоді давай розмовляти всім зрозумілою мовою.
— Так, ми не повинні сваритися.
— Я хочу прийняти душ і відпаритися у ванній, — Ніна посміхнулася так, ніби не було неприємної розмови.
— Води гарячої в крані нема, тож тобі доведеться задовольнятися купанням у ванні, — пояснила Настя. — Зараз нагрію на газу каструлю води.
— Я сама, тільки покажи, де що знаходиться.
Настя провела сестру до кімнати свекрухи та доньки, показала, де чисті рушники та халати, а сама пішла випити пігулку — дико боліла голова.
«Стокгольмський синдром — лише так можна охарактеризувати стан сестри, — подумала Настя. — Хіба на нього хвора одна Ніна? Схоже, велика частина населення Донбасу має такий самий синдром».
Настя передивилася в Інтернеті місцеві новини. В оперативних звітах правоохоронців знову повідомлялося про захоплення машин людьми у камуфляжному одязі, що вже перестало бути новинами. Добре, що Геник погодився нарешті поставити свого мікрика на автостоянку, щоправда, зараз відігнав авто в майстерню на ремонт.
Ще одна новина привернула її увагу: «У чергову частину Сєвєродонецького відділу міліції надійшло анонімне повідомлення про те, що на кільцевій дорозі села Сиротине в бік Лисичанська у лісосмузі знайдено три трупи». Далі писали, що міліціонери справді знайшли три трупи чоловіків «зі слідами вогнепальних поранень голови та тулуба і пошкоджень м’яких тканин обличчя», наводилися особливі прикмети загиблих. Такі новини Настя зустрічала вже не вперше. Коли знаходили розстріляних людей у посадках, міліція заносила такі факти в єдиний реєстр, ополченці писали, що розстріляли торговців наркотиків, а патріоти викладали в соцмережах повідомлення про те, що під виглядом боротьби з наркоділками терористи розправляються з мешканцями, які мають проукраїнські погляди.
Ніна вже скупалася і пішла відпочивати, а Геник іще не повертався додому. Настя зателефонувала сину, він сказав, що незабаром прийде і що у нього все добре.
Частина четверта
Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова… Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права. Хай палають хмари бурякові, Хай сичать образи — все одно Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено.
Василь Симоненко
Розділ 52
Льоня нервував. Він ніяк не міг второпати, навіщо Гена видав матері їхню таємницю.
— Ти розумієш, що ти наражаєш її на небезпеку? — вкотре повторив юнак. — Якщо нас спіймають, то лише нас звинуватять, а тепер…
— Я не зміг збрехати, — виправдовувався Геннадій і вкотре вже повторив: — Мати переглядала новини на місцевих сайтах, і, звичайно, повз її увагу не пройшло відео, де ми з тобою. Вона відразу нас упізнала.
— Там ретельно затушовані обличчя, — не вгамовувався Льоня.
— А голоси? Невже рідна мати не відрізнить голос сина від інших? Можна здогадатися і з постави, і з рухів людини. Ми знялися на фоні Чистого озера і сказали, що працюємо ночами, а вдень ведемо звичайне життя. І це добре, бо там не наші, нові райони, але свій куток гаража з балончиками фарби не можна було не впізнати.
— Хлопці, не сперечайтеся, — озвалася Уля, яка до цього не втручалася в розмову, — у всьому винна я. Напевно, була погана задумка зняти про вас відео й надіслати редактору на сайт.
— До чого тут ти? — Льоня нарешті перестав маятником рухатися по кімнаті і присів на стілець. — Мешканці міста повинні знати, що патріоти є, і вони не диванні, а справжні. Очевидний доказ — щоденні свіжі написи на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголений нерв», після закриття браузера.