Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

докорів і образ. Можливо, ця зустріч і прилучила його на деякий час до ідей радянофільства Є. Петрушевича. У цей час в еміграційному середовищі активно працювали радянські дипломати і спецслужби у Відні, Празі, Варшаві та Берліні, зокрема М. Калюжний, Ю. Коцюбинський, М. Левицький, В. Ауссен та інші, які прагнули відсікти еміграційний уряд ЗУНР не лише від петлюрівців, але й провідників Кубанської і Білоруської народних республік, а також Української військової організації (ств. 1920 р.), яка прагнула стати лідером праворадикального табору національно-визвольного руху в Західній Україні.

Що ж до керівників Антанти, то вони цілком логічно в антибільшовицькій боротьбі зробили ставку на сильнішого – національно сконсолідовану Польщу на чолі з харизматичним Ю. Пілсудським, війська якої за підтримки Армії УНР влітку 1920 р. зупинили під Львовом і Замостям наступ Першої кінної армії С. Будьонного в Центрально-Східну Європу. Надмірні сподівання проводу ЗУНР на Антанту і США загалом міжнародні чинники, згодом УСРР у розв’язанні галицького питання виявилися примарними, а відтак не сприяли консолідації політичних сил краю, як, зрештою, всієї України.

Отже, процес духовної і територіальної консолідації українських земель, започаткований Володимиром та іншими київськими князями, продовжений козацькими гетьманами і провідниками УНР – ЗУНР триває й нині. Його продовжувати не лише політикам, але й всьому українському загалу. Утім, поза межами України залишився шмат етнічних праземель і тому ми, українці, повинні надати максимальну духовно-культурну підтримку співвітчизникам, які нині мешкають у Польщі, Білорусі, Росії, Румунії, Молдові, Угорщині, Чехії, Словаччині. Не забувати про численні українські військові поховання у Польщі і Чехословаччині, про архіви УНР, ЗУНР, які осіли за кордоном (у Росії, Канаді, Польщі та Італії) і чекають повернення додому.

І насамкінець, читачу, дозволь нагадати євангельську істину: «Будь-яке царство, що розділилося само в собі, спустошиться». Тому ідея соборності, суспільної толерантності має стати рятівною домінантою для подолання штучних розколів і розбратів, до яких часто долучаються зовнішні сили, зокрема й ідеологи «Русского мира». Власне, в етнокультурному і господарському єднанні Заходу, Сходу, Півдня і Півночі України і є наша сила. А перемагають лише сильні.

Примітки

1

 Кармазина М. Ідея державності в українській політичній думці. Київ, 1998. С. 13–20; Касьянов Г. Теорія націй та націоналізму. Київ, 1999. С. 263–264; Райківський І. Ідея української національної єдності в громадському житті Галичини ХІХ століття. Івано-Франківськ, 2012. С. 144–797.

2

 Каднічанський Д., Литвин М., Орлевич І., Середа О., Стеблій Ф., Хахула Л. Тарас Шевченко: галицький вимір. Львів, 2014. С. 15–17.

3

 Коваль Р. Шевченкіана Михайла Гаврилка. Київ, 2014. С. 9—65.

4

 Карпенко О. До питання про характер революційного руху в Східній Галичині у 1918 р. // 3 історії західноукраїнських земель. Київ, 1957. С. 59–60; Сливка Ю. Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення. Київ, 1973; Макарчук С. Республіка, що обрала поразку // Вільна Україна. 1989. 22, 24 січ.; Гордієнко В. Листопад. Сходження на Голгофу // Літопис Червоної Калини. 1991. № 1–3; Лилик С. ЗУНР: біла пляма в історії України // Пост імені Ярослава Галана. Львів, 1990. Кн. 24. С. 178–206; Лялька Я., Науменко К. Західно-Українська Народна Республіка // За вільну Україну. 1990. 1 лист.; Якимович Б. Западно-Украинская Народная Республика: мифы, история и значение // Высокий замок. 1991. 31 окт.; Тищик Б., Вівчаренко О. Західноукраїнська Народна Республіка. Коломия, 1993; Павлюк О. Дипломатія злуки. До питання про об’єднання УНР і ЗУНР // Всесвіт. 1992. № 1–2. С. 176–178. Його ж. Від злуки – до розриву: Взаємини урядів УНР і ЗУНР у 1919 р. // Наука і суспільство. 1994. № 4–6, 7–8; Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Історія. Івано-Франківськ, 2001; Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Ілюстрована історія. Львів; Івано-Франківськ, 2008; Павлишин О. Євген Петрушевич (1863–1940). Ілюстрований біографічний нарис. Львів, 2013.

5

 Dąbkowski Т. Ukraiński ruch w Galicji Wschodniej. 1912–1923. Warszawa, 1985; Kozłowski M. Między Sanem a Zbruczem: Walki o Lwów i Galicję Wschodnią 1918–1919. Kraków, 1990; Konieczny Z. Walki polsko-ukraińskie w Przemyślu i okolicy. Listopad – grudzień 1918. Przemyśl, 1993; Klimecki M. Wojna polsko-ukraińska 1918–1919 r. // Wojsko i wychowanie. 1993. № 5. S. 43–46; № 6. S. 36–39; Ibidem. Polsko-ukraiński konflikt wojskowy o Galicję Wschodnią. 1918–1919 r. // Akcja «Wisła» na tle stosunków polsko-ukraińskich w XX wieku. Materiały z sesji naukowej 12–14. VI. 1992. Szczecin, 1994. S. 29–37; Ibidem. Polsko-ukraińska wojna o Lwów i Wschodnią Galicję 1918–1919 r. Warszawa, 1997; Koko E. Przed ryskimi preliminariami. Z dziejów stanowiska ukraińcow galicyjskich w 1920 r. // Polacy o Ukraińcach, Ukraińcy o Polakach. Materiały z sesij naukowej pod redakcją Tadeusza Stegnera. Gdańsk, 1993. S. 118–138; Szmytkowska B. Stosunek rządu Zachodnio-Ukraińskiej Republiki Ludowej do Państwa Polskiego i polaków na podstawie prasy oficjalnej tego rządu // Polacy o Ukraińcach, Ukraińcy o Polakach. S. 139–145; Lukomski G., Partacz C., Polak B. Wojna polsko-ukraińska 1918–1919: Działania bojowe – aspekty polityczne – kalendarium. Koszalin; Warszawa, 1994; Leinwand A. Obrona Lwowa w listopadzie 1918 roku // Rocznik Lwowski 1993–1994. Warszawa, 1995. S. 37–57; Jagoda M. Walki o Lwów od stycznia do kwietnia 1919 roku // Wojskowy Przegląd Historyczny. 1995. № 1–2. S. 184–200; Krotofil M. Ukraińska Armia Halicka 1918–1920. Toruń, 2012.

6

 Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914. Львів, 1926. С. 716–720; Українська сила з покликом Тарасовим. Великий ювілейний здвиг Січей і Соколів у Львові // Свобода. 1914. 16 лип.

7

 Історія січових стрільців: військово-історичний нарис. Київ, 1992. С. 22.

8

 Див.: Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. Львів, 1991. С. 12–15.

9

 Дорнік В. Політика Австро-Угорщини щодо України в роки Першої світової війни // Перша світова війна та проблеми державотворення у Центральній та Східній Європі (до 90-річчя закінчення Першої світової війни). Чернівці: ЧНУ, 2009. С. 11.

10

 Див.: Галущинський М. З Українськими січовими стрільцями: спомини з років 1914–1915. Львів, 1934. 216 с.; Галактіон Ч. 3 вересня 1914 // Свобода. 1952. 6 верес.; Савчин М. Українські січові стрільці на «Срібній землі» // Свобода. 1951. 16, 17 листоп.; Ріпецький С. Про сотню, що почала визвольні змагання // Свобода. 1954. 10 верес.

11

 Див.: Рубльов О., Черченко Ю. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20—50-ті роки ХХ ст.). Київ, 1994. 350 с.; Рубльов О. Західноукраїнська еміграція у загальнонаціональних політичних і культурних процесах (1914–1939). Київ, 2004. 648 с.; Рубльов О., Реєнт О. Українські визвольні змагання 1917–1921 рр. Київ,