Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
О. Палтов (крайній ліворуч). Суспільне надбання
Зі споминів сучасників:
Н. Суровцева: «Дорошенко казалось, будто Палтов помогает ему и при этом скромно стоит в стороне. А у меня и у всех министерских сотрудников было как раз противоположное мнение: работал Палтов, а Дорошенко очень скромно стоял с ним рядом».
Д. Донцов: «Палтов делает все: организовывает прессовые бюро, назначает архиереев, выдумывает новую униформу для армии. Кроме того, постоянно в разговорах с немцами».
Зі споминів П. Скоропадського: «Затем, в тот же день (25 квітня. — Д. Я.) я познакомился с Александром Александровичем Палтовым... Я вызвал его в отдельную комнату, рассказал ему план предстоящих действий и цели, которые я собирался преследовать по установлению гетманства. Указал ему на основные мысли, которые я хотел провести в своем обращении к народу. Он начерно записал, пошел к себе домой и через полтора часа вернулся ко мне с уже совершенно готовой основой моей Грамоты. Оставалось лишь несколько сгладить и заменить некоторые выражения более симпатичными. Меня эта ясность ума и быстрота работы в таком сложном вопросе поразили. Таких помощников у меня до сих пор не было. Я ему немедленно предложил обдумать вопрос, какую бы должность он мечтал занять в случае удачи переворота. Предполагал назначить его помощником державного секретаря, он согласился. Я решил его приблизить к себе. Александр Александрович был при мне за все время моего гетманства».
«Впоследствии, — пригадував гетьман, — из-за Палтова мне пришлось испытать много неприятностей. Мне говорили, что у него были какие-то денежные недоразумения при старом правительстве, что он был под судом. Все это, может быть, и было, — я этого не знаю. Я утверждаю лишь одно, что во время бытности его при мне (он занимал должность товарища министра иностранных дел, с откомандированием ко мне) — это выдающийся по своему уму человек, по своей широкой всесторонней образованности, что он поразительно работоспособен, уравновешен, всегда на месте и что он был предан делу, которому служил, и тем самым мне. Его прошлые денежные дела мне неизвестны. Думаю, что, обладая таким умом, если бы это был действительно нечистый делец, он сумел бы составить себе большое состояние, а он был беден. Убежден, что за время гетманства ни в чем предосудительном в этом отношении он замечен не был. Когда ко мне приходили всякие завистники с инсинуациями по адресу Палтова, ни один из них не мог указать мне на какой-нибудь порочащий последнего факт. Что он любил иногда покутить, может быть, но когда он успевал это делать — я не знаю. Обыкновенно до часу ночи он бывал в Совете Министров, заседавшем в гетманском же доме, а в восемь часов утра являлся уже ко мне с готовыми бумагами. Он действительно работал над созданием Украины не за страх, а за совесть. Никакой задней мысли у него не было, брал вопрос всегда широко и смело, не комкал его и не боялся нового, если это было целесообразно. У него был широкий размах, чего, к сожалению, у большинства наших министров не было. Я его оценил с первого дня и мнения своего о нем не меняю, хотя знаю, что многие меня в этом, может быть, упрекнут. Я им в ответ на это скажу одно: если вы, господа, когда-нибудь будете в тех условиях, в которых был я, желая вам добра, советую: берегите умных, образованных, способных к работе людей, у нас их можно перечесть по пальцам. Не придирайтесь к мелочам. Не копошитесь в прошлом ваших подчиненных, если в данную минуту они ценны своей работой. За этот совет вы мне скажете спасибо»[88].
Завадський Сергій Володиславович (1871—1935 рр.)
Народився на Поділлі у старовинній польсько-українській шляхетській родині. Випускник юридичного факультету Московського університету, кандидат прав (1893 р.). З 1893 р. служив на різних посадах. У 1915 р. — прокурор Петроградської судової палати, в січні 1917 р. — сенатор, тайний радник. Від 6 травня 1918 р. — виконувач обов’язків товариша міністра судових справ. У липні — державний секретар УД. З 26 липня — сенатор Загального зібрання Генерального суду. З 1 серпня — Верховний правитель УД. Один з авторів так званої «записки дев’яти». Активний учасник «Білого руху». З 1922 р. — на еміграції в Чехословаччині працював у російських наукових установах.
До слова. Першим, так би сказати, наступником гетьмана був Петро Якович Дорошенко (1858—1919 рр.).
Нащадок роду Климчаків-Дорошенків народився на хуторі (тепер село) Дорошенків Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Ямпільський район Сумської області). Випускник медичного факультету Імператорського Київського університету Св. Володимира. Служив земським лікарем на Чернігівщині. Активний діяч українського національного просвітницького руху. З червня 1918 р. по 1 березня 1919 р. — очільник Головного управління в справах мистецтв та національної культури УД. З 1 серпня — наступник Скоропадського на посаді гетьмана «у випадку його смерті, тяжкої хвороби або перебування за межами країни». В липні 1919 р. розстріляний людожерами-чекістами.
С. Завадський. Суспільне надбання
Будинок № 12/10 по вул. Малопідвальній (тепер пров. Михайлівський), в якому жив П. Дорошенко. Джерело: Г. Черкаська, http://uahistory.com/topics/famous_people/8633
П. Дорошенко. Суспільне надбання
Неможливо оминути увагою ще одну з найбільш впливових, але в даному випадку позалаштункових фігур того часу. Це — Сергій Костянтинович Маркотун, особистий секретар гетьмана. Масона високого градуса посвяти. Народився 1890 р. у Санкт-Петербурзі в родині доктора медицини. З 1912 р. — студент юридичного факультету Імператорського університету Св. Володимира. Присяжний повірений Київської округи. Після лютого 1917 р. — начальник залізничної міліції Південно-Західних залізниць. Засновник ложі «Молода Україна», членами якої були і Скоропадський, і Петлюра. Один з ініціаторів «Грамоти» гетьмана про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. З 1919 р. — на еміграції в Парижі. Засновник та голова Українського національного комітету (1920). Помер 1970 р. на Канарських островах[89].
С. Маркотун
Частина ІІ
Установчі документи Української Держави
Ці документи добре і давно відомі. 30 років тому до наукового обігу їх ввів автор цієї розвідки. Впродож трьох десятиліть років, деякі дослідники та популяризатори вперто, але і послідовно ігнорують обставини, які знищують впень вкриту сусальним золотом картину, віртуальну картину, «національно-визвольних змагань».
Обставина перша. Поза короткостроковими і цілком ясними цілями та інтересами своїх примусових
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грушевський, Скоропадський, Петлюра», після закриття браузера.