Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Мушу також доповісти, пане комодоре, що терренська дипломат, найпевніше, входить до числа зниклих безвісти внаслідок цього інциденту. Зазвичай, я би оголосив розшукову операцію, але за поточної ситуації… — І він промовисто стенув плечима.

— Дозвольте висловити вам свої співчуття, капітане. Лейтенант Зауер служив достойно. Що стосується бойового зіткнення, то я прийняв рішення діяти згідно з планом F. Під час навчань ви двічі мали з ним справу; тепер-от маєте нагоду розіграти його по-справжньому. Цього разу — проти живого, хоч і невизначеного ворога…

Мартін опритомнів від стуку в обшивку. Він моргнув, перед очима плавали пасма його чуба, і витріщився на стінку перед собою. Вона сповзла в сторону, коли маневрові спробували притиснути його до стелі, і сірий колір змінився на чорне простирадло, поцятковане сліпучим розсипом зірок. Припливні сили «Владаря Ванека» намагалися виривати йому руки-ноги, його мучив тупий біль у спогадах про гравітацію. Поруч лежала Рейчел, в неї ворушилися губи, коли вона спілкувалася з примітивним мозком рятувального човника. Вид попереду застилали велетенські сірі хмари каналізаційних стоків, що фонтанували зі шпігатів. Поміж них блимали, помітив Мартін, жовті маячки, де рятувальники шукали щось.

— Як ти? — прохрипів він.

— Хвилинку. — Рейчел заплющила очі і відпустила руки у вільний політ, доки вони не вперлися в склистий дисплей, який виявився набагато-набагато ближче, ніж Мартінові здавалося спочатку. Капсула нагадувала зрізаний циліндр, метри чотири в діаметрі знизу й три в перерізі з протилежного боку. От тільки заввишки він був менше двох метрів; стільки ж місця мали би й пасажири таксомотора. (Паливний бак і двигун під ними займали значно більше місця.) Човник тихенько гудів і джерґотів синхронно з ритмом трубопроводів життєзабезпечення, поволі обертаючись навколо власної осі.

— Наша швидкість дванадцять метрів за секунду. Це добре. Значить, ми десь за кілометр від корабля… чорт, от що там відбувається?

— Хтось вийшов у відкритий космос? Шукають нас.

— І аж ніяк не один такий «хтось». Скидається на хмару уламків. — Її очі округлилися від жаху, поки Мартін дивився на неї.

— Що б там не сталося, це вже було після нашого відльоту. Якби вибух спричинили ми, то нас би самих оточували осколки, правда ж?

Рейчел хитнула головою.

— Варто б повернутися й допомогти. В нас є…

— Дурниці. В них є підготовані команди пошуковців і рятувальників для роботи у відкритому космосі, які постійно чергують у скафандрах на бойових постах. І тобі це відомо не гірше за мене. Це не твій клопіт. Дай-но вгадаю. Після нашого відльоту хтось спробував прорватися в каюту. І судячи з вигляду, перестарався при цьому.

Рейчел не відводила погляду з далеких цяток, які плавали біля корми корабля, з середньої дистанції оцупкуватого циліндра.

— От якби я…

— Тоді я би зараз крокував зі скрученими клейкою стрічкою руками на вихід зі шлюзу. А ти сиділа би під арештом, — зауважив Мартін.

Утомлений, змерзлий, раціональний. У нього боліла голова; в капсулі, напевно, підтримувався нижчий від корабельного тиск. Пальці похололи й тремтіли через усі ці події останніх п’яти хвилин. Десяти хвилин. Як би довго це не тривало насправді.

— Рейчел, ти врятувала мені життя. І коли ти покинеш ганити себе, чим ти займаєшся останню хвилину, я буду радий віддячити тобі.

— Якщо там хтось залишився, а ми можемо йому помогти…

— То їх підбере команда, що працює за бортом. От повір. Я гадаю, вони силоміць вдерлися в твою каюту. Не пересвідчилися, що за дверима відкритий космос, і їх винесло назовні трохи далі, ніж вони очікували. Саме для цього й існують рятувальні команди і яли на військових кораб­лях. Зараз нам треба хвилюватися про те, щоб нас ніхто не помітив до заключної події.

— Хм. — Рейчел хитнула головою: вона трохи розслабилася, напруження поступово спадало: — Все одно ми лишаємося набагато ближче, ніж мені хотілось би. В нас є ще один резервуар з холодним газом, це нам додасть іще десять метрів за секунду; якщо ним скористатися зараз, то перш ніж корабель досягне перигею, ми встигнемо віддрейфувати від нього кілометрів на двісті п’ятдесят, але до цього вони повинні почати маневрувати, чим значно збільшать розрив. Води й повітря нам вистачить на тиждень. Я вже трохи думала повноцінно запустити двигун кілька разів, поки вони будуть зайняті обороною супротивника, чим би вона не виявилась. Якщо взагалі існує.

— Я би поставив на їдців чи формувальників, — коротко кивнув Мартін і завмер, бо йому досі паморочилося. Невже це морська хвороба? Сама думка про гіпотетичну можливість обблюватися, коли ти будеш замкнений у тісній комірчині протягом тижня, вже викликала огиду. — Можливо, антитіла. Але в будь-якому разі на щось незбагненне для Нової Республіки. Нам-то облетіти його труднощів не стане, але якщо попадемо під їхній вогонь…

— Отож, — позіхнула Рейчел.

— У тебе виснажений вигляд, — запереживав Спрінґфілд. — Як тобі це вдається? Ну, я маю на увазі, там, на кораблі? Тебе ж потім мало просто відрубити…

— А воно й відрубає…

Вона подалася вперед і вивудила з голубої сітки, що правила їм за підлогу, абсолютно домашню на вигляд пачку соку, що злетів перекидаючись угору. Рейчел схопила її і жадібно допалася до питного отвору.

— Частую.

— Ти не подумай, що я невдячний абощо, — додав Мартін, витираючи випадкові краплі