Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Не вивчили, — кивнув Возген. — Людей мало, руки не доходили.
— Ну ось, саме час, щоб дійшли.
— А як не знайдемо? — уточнює Сергій. — Тоді як? Стирчатимуть тут марним металобрухтом?
— Ні. Я ж ще не йду. До ранку точно затримаюся. Не знайдете пульт, перенастрою на вас все, що на цей час буде відновлено. Рештою займуся наступного разу... А взагалі, не бачу проблем. Ви і зараз уже за бойовою силою рівні армійській роті. Важкий робот, два Бора, дрон… Якщо з Хантерами воювати не надумаєте, жодна банда вам не страшна. Хоч у сто рил... Сам же казав, що напередодні Бронек один півтора десятки бандитів упокоїв.
— Воно то так, але ж нам не вхід у підземелля обороняти. Нам потрібно організувати патрулювання великої території. Квадрат півтора на півтора кілометри. І силами трьох роботів усі напрямки ніяк не перекрити. Отже, бандити можуть підкрадатися і прострілювати мирну зону.
— Та гаразд, — махнув я рукою. — Це в тобі колишній вояка говорить. Хто тут повноцінні бойові дії вестиме? Бандити? Вони тільки те, що погано лежить, підім'яти готові, а всерйоз і довго воювати навіть за склад провізії не будуть. Спробують ще пару-трійку разів з наскоку вас захопити, а як кров'ю вмиються, так і відчепляться.
— На це й сподіваюся, — кивнув Возген. — Але готуватися завжди треба до найгіршого. Тоді воно не застане тебе зненацька.
— Згоден. Тому шукайте пульт управління, а я займуся своїми справами. Повернуся — подивимося, чим ще вдасться підвищити вашу обороноздатність.
— А ти, власне, далеко?
— Ні, в ті двері, що під сходами. Мені треба звідти дещо забрати. Заодно гляну, як там ваше енергозабезпечення працює.
— Там же радіація!
— У мене є добрий протектор. Та й я швидко… — про гермокостюм чомусь вирішив не говорити. — За мною, до речі, не ходіть. Невідомо, як там зафонить, коли я двері відчиню. Сашку, якщо впорається зі своїм шопінгом швидше, ніж повернуся, теж не пускайте.
— Не хвилюйся. Дурних немає, в радіоактивну зону потикатися, — пирхнув Сергій. — Бачив, скільки довкола гарних дівчат? І що нам потім робити? Дивитись на них і плакати?
— Розумний підхід, — засміявся я у відповідь. — Бережи потенцію змолоду. Гаразд, хлопці, з вами весело, але справи самі себе не зроблять. Все, поки що… Не прощаюся. Шукайте пульт.
У Буратіно були потайні дверцята за намальованим вогнищем. Клінкет у підвал притулку малюнок зі знаком радіаційної небезпеки не приховував, але закривав надійніше за інший замок. Навіть «Веселого Роджера» не було сенсу чіпляти поряд — і так ніхто в здоровому глузді туди не сунеться. Якщо в нього немає захисного костюма. У мене костюм є. Надягаю, читаю і скидаю рекомендацію системи, що вискочила, не затримуватися в небезпечній зоні довше двох годин, і вставляю в замкову щілину ключ-всюдихід. Двері з подихом пневматики неквапливо зсуваються з місця і відходять убік. Ласкаво просимо, у сенсі…
Зсередини ллється приглушене світло аварійного освітлення, і жодна сигналізація — ревом та мерехтінням червоних ламп про небажане вторгнення не попереджає.
Входжу… Клінкет із тихим шерехом стає на місце, відсікаючи мене від зовнішнього світу. Трохи неприємно, нерви напружені до краю, в очікуванні будь-якого підступу — плавали, знаємо... але так як нічого особливого не відбувається, швидко заспокоююсь.
Не велике, але досить просторе приміщення наповнене рівномірним гулом працюючих механізмів. Самі механізми попарно розташовані вздовж стін на міцних фундаментах. Я не настільки сильний в інженерних питаннях, щоб відрізнити одне від одного, зрозуміти їхнє призначення і тим більше стан. Єдине, що ніби заспокоює, це умиротворене світіння зеленими лампочками пульту управління. Зелені всі — що, мабуть, підрозуміває справність агрегатів та їх готовність виконувати свої функції.
А це означає, що принаймні в найближчому майбутньому Возгена та його людей не очікують ніяких неприємностей зі світлом, вентиляцією та іншими благами цивілізації, передбаченими будівельниками підземного комплексу. Радий за них... Але ж я не з інспекцією сюди зайшов.
У протилежному від входу кінці зали збірний металевий стелаж. Напівпорожній. Звідси видно, що на ньому всього три якихось ящики, чи коробки. Мабуть, він мені й потрібен.
До речі… Особистий дозиметр, вмонтований у рукав гермокостюму, показника не змінює, хоча я перебуваю всередині вже хвилин п'ять. Несправний, чи підсунули? Нікому не можна вірити. Навіть система збоїть.
Відкриваю найбільший ящик. Усередині компактно складені всілякі ключі та інструменти. Набір на всі випадки життя. Від «болгарки» до набору головок. Мрія слюсаря-ремонтника. Але не моя. Мені інше потрібне.
Друга скринька…
О, це вже ближче до теми. Компактний пістолет-кулемет, подібний до того, що був у Фелікса і шість магазинів до нього. В окремому осередку дві оборонні гранати ГРО-12. За великим рахунком, лише покращена версія Ф-1, класичної «лимонки», зі збільшеним вражаючим фактором. На кришці, у спеціальному кріпленні, чотири шприц-тюбики: червоний, синій, зелений та малиновий. Беру всі… Система ніколи нічого не дає так просто. Якщо є підгін, значить і потреба в ньому буде.
Третій ящик. Точніше, компактна шкіряна валізка. Відкидаю замки, відчиняю. Усередині, на оксамитовій підставці, лежить щось на кшталт патронташу. Тільки замість патронів у комірках плоскі прямокутники розміром із сигаретну пачку. Чорні, гладкі і трохи прохолодні на дотик.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-2, Кулик Степан», після закриття браузера.