Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Пірога наближалася до лівого берега. З кожним помахом весла, Дінго проявляв все більше дивних ознак нетерпіння і горя.

Дік Сенд помітив це — він завжди був насторожі, оскільки небезпека чатувала на кожному кроці — і запитав себе: чи не ховаються на березі серед заростей високого папірусу дикуни або ж хижі звірі? Проте, невдовзі він зрозумів, що Дінго зовсім не розлючений.

— Погляньте, Дінго ніби-то плаче! — вигукнув малюк Джек, обіймаючи шию пса.

Однак, Дінго вирвався з обіймів хлопчика, зістрибнув у воду за двадцять футів від берега, вибрався на нього і зник у високій траві.

Ані місіс Уелдон, ані Дік Сенд, ані Геркулес й гадки не мали що сказати.

За кілька секунд пірога м'яко увійшла носом в зелену товщу прибережних рослин. Сполохані наближенням людей, в повітря з різкими криками здійнялися рибалочки і сніжно-білі чаплі. Геркулес міцно прив'язав пірогу до стовбура мангру, що низько схилився над водою, і всі мандрівники вибралися на берег. У лісі не було видно жодної стежки, однак прим'ята в багатьох місцях трава свідчила про те, що тут недавно пройшла людина або звір.

Дік Сенд із зарядженою рушницею і Геркулес із сокирою в руках рушили вперед. Й десяти кроків не пройшли, як натрапили на Дінго. Пес, припавши носом до землі, приривчасто гавкаючи біг по якомусь сліду і неголосно вив. Щось незрозуміле привабило його до берега, а тепер тягнуло вглиб лісу. Це було зрозуміло всім.

— Увага! — промовив Дік Сенд. — Місіс Уелдон, Джек, містер Бенедикт, не відставайте, будь ласка! Геркулесе, будь напоготові!

Цієї миті Дінго підняв голову й нетерпляче застрибав на місці, немов припрошуючи слідувати за ним.

За кілька секунд місіс Уелдон та її супутники підійшли до підніжжя старої смокви в самому серці хащів.

Під нею виднілася стара, похилена набік халупа. Дінго зупинився перед нею і жалібно завив.

— Агов, є хто? — крикнув Дік Сенд.

Він зайшов всередину.

Місіс Уелдон і всі решта пішли за ним. На земляній підлозі було розкидано кістки, побілілі від вологого повітря.

— Тут померла людина, — промовила місіс Уелдон.

— І Дінго знав цю людину! — підхопив Дік Сенд. — Напевно, це був його господар. Погляньте!

Дік Сенд вказав пальцем вглиб халупи, на стовбур смокви, з якого було зчищено кору.

Там виднілися дві великі червоні літери, майже затерті, проте все ще помітні.

Дінго сперся правою лапою на стовбур, неначе вказуючи на ці букви мандрівникам.

— «С» та «В»! — вигукнув Дік Сенд. — Дві літери, які Дінго впізнає серед усіх інших літер алфавіту. Ті самі літери, що вигравірувано на його нашийнику!

Раптом, він замовк і, нахилившись, підняв у кутку невелику позеленілу мідну коробку.

Коли він відкрив коробку, з неї випав клаптик паперу. Дік Сенд прочитав наступне:

Тут… за 120 миль від океанського берега… 3 грудня 1871… смертельно поранений… пограбований моїм провідником Негоро… Дінго!.. До мене…

С. Вернон.

Ця записка пояснювала все. Французький мандрівник Самюель Вернон, відправляючись досліджувати Центральну Африку, найняв провідником Негоро. Гроші, які взяв з собою мандрівник, пробудили жадібність у негідника-португальця, і він вирішив заволодіти ними. Самюель Вернон, діставшись берега Конго, зупинився в цій халабуді. Тут Негоро смертельно поранив його, пограбував і покинув напризволяще… Скоївши вбивство, Негоро, без сумніву, втік у португальські володіння. Однак, там його заарештували як агента работорговця Алвіша; в Сан-Паулу-ді-Луанда його засудили до довічного ув'язнення в одній із каторжних в'язниць на території колонії. Ми знаємо, що йому вдалося втекти звідти, пробратися до Нової Зеландії і влаштуватися там коком на «Пілігрим» до горя тих, хто знаходився на цьому кораблі. Однак, що відбувалося в хатині після злочину? Легко було здогадатися. Бідолашний Вернон перед смертю встиг написати записку, в якій вказав час, причину вбивства та ім'я душогубця. Він заховав її в коробці, де, безперечно, раніше зберігав гроші, викрадені Негоро, і з останніх сил вивів кров'ю, немов епітафію, свої ініціали на дереві. Дінго, ймовірно, чимало часу провів перед цими двома буквами! Він навчився розпізнавати їх серед усіх інших літер алфавіту. Однак, не забув! Потім Дінго вийшов на берег океану, де його підібрав капітан «Вальдека», і, нарешті, потрапив на «Пілігрим», де він знову зустрівся з Негоро. Останки мандрівника тим часом зотлівали в нетрях Центральної Африки і всі вже забули про загиблого, окрім його вірного собаки. Так, без сумніву, все саме так і відбувалося. Дік Сенд і Геркулес вже зібралися ховати рештки бідолахи Самюеля Вернона, аж раптом Дінго з несамовитим гавкотом вибіг з хатини.

Цієї ж миті знадвору долинув жахливий крик. Вочевидь, Дінго напав на когось.

Геркулес кинувся за ним. Коли Дік Сенд, місіс Уелдон, Джек і Бенедикт вибігли за ним, вони побачили, що пес накинувся на якусь людину, яка тепер качалася по землі, намагаючись звільнитися від собаки, що вчепився їй в горло.

То був Негоро.

Наближаючись до гирла Конго, де він збирався сісти на пароплав до Америки, португалець полишив свій ескорт і сам один пішов до місця, де він підступно вбив довірявшого йому Вернона.

Він мав особисту причину повернутися сюди і всі зрозуміли яку, коли побачили в свіжій ямі біля підніжжя смокви декілька жмень французьких золотих монет. Вочевидь, після вбивства Самюеля Вернона, але перш ніж потрапити до рук португальців, Негоро закопав у землю вкрадені гроші, аби коли-небудь повернутися за ними. Якраз тієї миті, коли він зібрався скористатися плодами свого злочину, Дінго вистежив його і вчепився йому в горло. Захопленому зненацька покидьку все ж таки вдалося витягнути з-за паска ніж і з силою всадити його в груди собаки, аж коли Геркулес підбіг до нього з вигуком:

— Ах ти паскуда! Задушу!..

Проте втручання Геркулеса не знадобилося. Португалець більше не рухався: можна сказати, що доля спіткала злочинця в тому місці, де він скоїв свій злочин. Однак, поранення вірного пса також виявилося смертельним — собака поповзом добрався до того місця в хатині, де було вбито Самюеля Вернона, і там помер.

Геркулес закопав останки мандрівника глибоко в землю, а оплакуваного усіма Дінго поклали поруч.

Негоро не було більше серед живих, однак туземці, що супроводжували його з Казонде, знаходилися десь неподалік. Помітивши, що португалець довго не повертається, вони, зрозуміло, відправляться шукати його на березі річки, що становило серйозну загрозу для мандрівників.

Дік Сенд і місіс Уелдон порадилися що робити далі. Діяти слід було негайно, не втрачаючи ні