Читати книгу - "Король стрільців"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Величаве свято влаштовано вчора ввечері в честь нашого заслуженого й визначного вченого, професора Книголюбенка. Хоч заля таборового театру не була так щільно зашпунтована публікою, як, наприклад, позавчора на пописах того сватка, що показував маґічні штуки, то все ж і цим разом зібралося в театрі поважне число громадян, щоб гідно вшанувати нашого корифея з приводу 35-ліття його наукової праці. Самозрозуміло, перший виліз на сцену Пан Голова Таборової Управи та виголосив коротеньке вступне слово, що тривало більш-менш годину. Потім місцевий хор відспівав тричі підряд грімке «Многая літа» на нуту «Ми гайдамаки». Тронутий цим співом до душевних глибин, Достойний Ювілят так зворушився, що заплакав, як мала дитина, і можна докладно помітити на одній з фотографій з цього свята, що їх продає тепер кооператива в ціні по 5 н. марок за штуку. Далі чергувались та переплітались привітання з промовами, а промови з доповідями про величезні заслуги нашого вченого, що 35 літ сіяв духовий обрік на народному перелозі. В міжчасі деяка частина публіки, наприклад, матері з грудними дітьми, була примушена покинути залю, щоб покласти дітей на сідало, бо таборовий лікар не дозволяє спати немовлятам у театральній залі, де тіснота, душнота і взагалі не надзвичайно з гігієною.
Наприкінці під рясні оплески авдиторії появився на сцені сам Ювілят. Щоб придати йому хоч трохи празничну подобу, місцева Суспільна Опіка випозичила для нього на цей вечір у одного заможнішого політичного еміґранта чорний ґарнітур, шлийки, твердий ковнірець та краватку, так, що заслужений учений представився широкій публіці в зовсім новому насвітленні.
Під час ювілейних святкувань трапився ще один небуденний факт: піднесені на дусі мешканці 10-го бльоку (в ньому саме живе проф. Книголюбенко) єдинодушно висунули проект доставити визначному вченому на подвір’ю біля десятого бльоку хай і невеликий пам’ятничок, тим більше, що каміння в Альпах до лиха і трохи, а наші скульптори все одно ходять без діла й байдики збивають.
Та здійснення цього проекту, мабуть, наткнеться на поважну перешкоду з тієї основної причини, що під теперішню пору табори переселенців пересуваються з місця на місце, то ж виринула б потреба і цей пам’ятник постійно тягати за табором. Правда, представники Технічного Відділу заздалегідь приобіцяли відпустити для цього причіпку вантажного самоходу.
А втім, воно і не так важно — здійсниться цей проект чи, бува, й не здійсниться, а важно, що наше високопатріотичне громадянство і в невідрадних умовинах скитальщини пам’ятає та не забуває про своїх заслужених людей.
За це честь йому і невмируща слава!
* * *
Та прогомонів гомінкий ювілей — і настала сіра буденщина. Зустрічаю сьогодні вполудне біля кухонного бараку нашого визначного вченого: стоїть, сіромаха, та вже не в чорному ґарнітурі, а в повседневній, надшарпаній зубом часу одежині унрівського фасону — ні то дезертир, ні то партизан, в руці бляшанка на зупу, а сам якийсь розгублений, спантеличений…
— Пане професоре, — питаю, — що з вами?
— Ах, така прикрість, дорогий друже, — забідкався визначний учений. — Вчора було так мило, симпатично, а сьогодні — така прикрість. А все лихо пішло з того, що людина мусить їсти! Ах, дорогий друже, якби так можна було жити і не їсти!.. Скільки дорогого часу я тоді заощадив би! Бо ви подумайте: вранці біжи з десятого бараку по каву, стій у черзі півгодини. Вполудне біжи по обід, стій годину. А ввечері — знову по каву… А далі ще всякі приділи видають. Все це — каригідна розтрата часу! Я не вспіваю впоратись і наполовину з найпильнішими роботами! А ще в цих днях, — ви ж знаєте, — в цих днях у нашому таборі надзвичайна сесія Вільної Академії Наук і я маю прочитати доповідь… Я ночей не досипляю, я дорожу кожною хвилиною! А тут ще з тим обідом… Ну, сьогодні я трохи припізнився, бо коли прийшов на кухню, хвостище вже стояв у півкілометра. Та я ніколи й ні за що в світі не відважився б іти поза чергою чи хитромудро де-небудь приліпитися… Хай Бог милує, воно мені і не лицює! Я лише запримітив, що близько віконця стоїть наш поет Метафоренко, і хотів при цій нагоді повідомити його, що в нас сьогодні, в 8-й увечері засідання секції. А люди, що стояли поруч, либонь підозрівали, що я пробую втиснутися в чергу… Бо не встиг я ще ворухнутись, як уже чую за спиною: куди? куди?.. Пане, не пхайтеся наперед! Гей, не пускайте туди того старого діда, тримайте його за драґон!.. Я роз’яснюю, що зовсім не маю наміру втискатися в чергу, хочу лише повідомити пана Метафоренка, що в нас засідання секції. Та тут як підійметься гамір, колотнеча, а якийсь загонистий чолов’яга, чи не буде він з нашого десятого бльоку, просто вийшов з себе, чи що: як вхопить мене ззаду за сукманину, як не шарпне, — я втратив рівновагу, впав на якусь панночку, що несла обід, обід цій панночці розхлюпався, попарив їй коліна, мені захляпав штани, панночка мене лає, публіка регоче, одне слово — вийшла така дика сцена, що я відрікся обіду та втік надвір. А тепер стою оце та й думаю: йти мені ще раз по той обід чи вже таки сьогодні не обідати?..
— Ви, пане професоре, — кажу йому, — йдіть додому та пишіть свою доповідь, а обідець я вам сьогодні сам принесу. Та ще вам таке раджу: вдарте апель до своїх високопатріотичних співмешканців, щоб замість ставити вам пам'ятник — постояли за вас трохи в черзі і бодай раз на день принесли вам їсти!
Месниця за народню кривдуПеред обличчям невблаганної Таборової Теміди, чи то пак на воканді Адміністративно-Карного відділу, опинилася вчора справа пані Насті Круглобокої (з дому Полудрабок), що замешкала в бараці число 15, кімната 24, є замужня, хоч і тимчасово воєнна вдовиця, 25
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король стрільців», після закриття браузера.