Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

Бінгасар не знайшов, що відповісти, спересердя плюнув, підвівся і добряче лупнувся в одвірок.

— Терпи тут усяку смердючу наволоч!

Новий день увійшов таки в комірчину з потоком різкого болючого світла. Боліло усередині Сема, бо там усе перевертається і складається заново — без Ероута, його наказів, затріщин і паралізуючого страхом сміху. Тепер Семові немає чого трястися за свої статки. Ероут не встиг сказати нікому, де заховано кейс з грошима від Даві. А тепер ще й детектив Камінскі мусить заплатити за роботу. Як тільки забере переданий пакунок з дому, подасться до детектива за гонораром.

За рогом вишикувалося зо п’ять велорікш. Вони нудьгували без роботи і щось між собою гомоніли. Сем потупцювався трохи, коли, нарешті, вгледів на другій стороні вулиці Камінскі. Той махнув рукою, підкликаючи до себе Сема.

— Це я телефонував до тебе, а не твої ентангівці, — говорив сухо і офіційно. — Ти свою роботу зробив, знаєш, на що я натякаю… — І Камінскі різко повернув голову вбік.

Сем заскавучав і закляк на місці.

— Добра робота! — запалив цигарку детектив.

Щось схоже на посмішку промайнуло на його обличчі і Сем розслабився, втішений такою похвалою.

— А тепер, слухай і запам’ятовуй як слід, — продовжив Камінскі. — Поліція тебе першого почне тягати і задавати усілякі питання. Затям: увечері ти мимохідь побачив у коридорі, як до кімнати Ероута підходив Майкл Харріс. Бачив його зі спини, запримітив попелясте волосся та білу сорочку. Було це відразу після того, як мене вивели від голландця п’яного, пам’ятаєш?

Сем хотів було запитати, звідки Камінскі знає, що він бачив ту сцену, але у цю хвилину детектив витягнув з кишені скручені гумкою гроші, і більше нічого, крім них, Сем не бачив і не чув…

— Зараз же повертайся до готелю і зайди до кімнати Ероута. Потім з криком лети донизу. Це мусиш зробити обов’язково. І лементуй, що твій господар мертвий. Зрозумів?

Туга трубка грошей миготіла перед носом Сема. Він відчував блаженний запах хрустких банкнотів, який так запаморочував.

— І відразу, як тебе питатимуть, хто б міг це зробити, скажи, що бачив мимохідь Харріса і обов’язково скажи, що він сьогодні відлітає, сам знаєш куди і о котрій годині. Про українку — ні слова. Тільки про Харріса. І попроси Бінгасара, щоб теж підтвердив, що вчора увечері бачив, як якийсь молодий європеєць з попелястим волоссям заходив до готелю. Заплатиш йому, скільки вважаєш за потрібне. Тримай, ось твій гонорар.

І поки збуджений Сем обмацував кістлявими пальцями товщину скрученої трубочки, детектив кликнув велорікшу і вони зникли за рогом вулиці, що вела до центру міста.

Сем ще якусь хвилинку постояв, прикидаючи вагу грошви. До готелю вирішив відразу не йти. Спочатку знайде відлюдну місцину і перерахує гроші. Та й скільки дати Бінгасару? Над цим треба добре помізкувати. Лише тоді повернеться до готелю. Інакше поступити просто не міг.

Винюхував уздовж вулички запустілі закапелки, поки не вгледів закинутий курник. Шмигнув усередину, — це було найбезпечніше місце, куди ніхто не збирався і носа показати. Тут можна обмацати кожну банкноту, обнюхати її…

Тільки через годину, вдоволений, з курячим пір’ям на голові, підходив до готелю з іншого боку. Гонорар Бінгасара поклав окремо. Скручував гроші разів зо п’ять, відбирав, перераховував, докладав, забирав назад, поки врешті-решт не скрутив тоненьку дудочку.

Обшарпаний готельчик Бінгасара стояв більмом на вулиці, кидався в очі своєю занедбаністю і неохайністю. Може б, ніхто й не звертав на це уваги, якби не величезна дорога неонова вивіска на ньому, на яку Бінгасар не пошкодував грошей.

Біля входу стояли дві поліцейські машини. Переляканий Бінгасар метався туди-сюди, рвав на собі волосся і голосив:

— О, Аллах, за що мені така кара!

Сем допетрав, що поліцію уже повідомили про смерть Ероута, поки він перераховував у курнику гроші.

— Що сталося? — про всяк випадок запитав Сем, поки до нього повільно доходило, що він порушив наказ детектива.

… відразу йди до кімнати Ероута…

— Вбили білу людину, голландця Ероута! О, Аллах, тепер ніхто з клієнтів не прийде до мене! — розхитувався у тягучому речитативі нещасний власник готелю.

Сем пискнув з переляку за тим, що так нерозважливо вчинив. Але вирішив все ж таки закінчити те, що наказав детектив. Він обійняв Бінгасара за плечі і поволік подалі від готелю, ніби заспокоюючи, бо біля входу уже збиралося чимало цікавих. Повернувши у перший безлюдний провулок, зупинився.

— На, тримай, — витяг з-за пазухи трубочку з грішми. — Це твоє. Мусиш сказати поліції, що бачив вчора, як до готелю заходив молодий європеєць з попелястим волоссям і у білій сорочці після того, як ви відправили від нього п’яного Ка… відвідувача. Здається, схожий на Майкла Харріса. Вони колись летіли разом з Ероутом у літаку, що розбився, ну, ти ж читав про це. І ще ти чув, що Харріс відлітає сьогодні до Медана. Запам’ятав?

Хлопець додав це речення від себе, бо прийшов до висновку, що за такі гроші, які він щойно відвалив Бінгасару, можна і це завдання перекласти на нього.

Сем замовк. Здається, сказав усе, про що наказав Камінскі. Виходить, йому нема що тут робити.

Бінгасар рахував гроші і не звертав на хлопця жодної уваги. Сем знизав плечима. Йому не хотілося говорити, що трубочкою скручено триста двадцять баксів, ні більше, ні менше, і що він чесно поступив, відірвавши від себе таку купу грошей. За такий гонорар нехай тепер сам віддувається. І Сем почвалав вулицею подалі від готелю. Думав, як краще забратися з Танджунау. Мабуть, подасться-таки на рибний базар, — там ще можна зустріти суденце когось