Читати книгу - "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе"

залиш мене плин рік глядіти від криків, що обабіч літа в глибоких ночі у вустах. Пошли в країв Твоїх пустелі, де лиш розгулюють вітри й одежами холодних келій життя нежиті Ти укрив. І буду в богомольцях там я, між постатями й голосами попри оману днів лиху, піду за ветхими сліпцями, ніким не знаний, по шляху. «Живуть там люди, білоквітні, бляклі…»
Живуть там люди, білоквітні, бляклі, і покидають, вражені, цей світ. Й гримаси зяють, наче з переляку, й тендітної породи усміх всякий спотворюється їм вночі в одвіт. Ганяє праця їх туди й сюди, речам безглуздим служать на догоду, в них на плечах покірно в’яне одяг й зникають на руках краси сліди. Юрба тіснить їх, жорстко і невтомно, хоч сил на відсіч їм не вистача, — і тільки пси, лякливі та бездомні, ідуть за ними тихо певний час. Їм сто катів завдати здатні кари, удар їх щогодини криком жде, й самотньо труться побіля лікарень, й бояться, що гряде приймальний день. Там — смерть. Не та, із дотиком привітним, що їм в дитинстві навівала сни, — маленька смерть, як відають вони; а власна смерть висить, як плід у вітах, незріла ще всередині у них. «О Господи, дай кожному його єдину смерть…»
О Господи, дай кожному його єдину смерть. Вмирання з кожного життя іде, тут він кохав, творив і горя мав ущерть. 15 квітня 1903 «Міста великі — то неправда суща…»
Міста великі — то неправда суща; обман дітей і звірів, днів, ночей; уголос, мовчки брешуть, невсипущі, готовність є брехати у речей. З подій, що відбуваються круг тебе, нічого в них, о мій Творцю, нема. І вітровій твій падає, мов з неба, у вулички ранкові й полудневі, кружляють ті, вертаючись до себе. І неодмінно виника сама до клумб і до алей іти потреба. «Бо є сади — створили королі…»
Бо є сади — створили королі, і трохи часу для розваги стало із юнками, а квіти додавали