Читати книгу - "Руїни бога"

Треба наголосити Тедді: вона хоче, щоб її кремували. Вона хоче розвіятися у вогні, у поховальному полум'ї, повернутися до атомів і елементів. Хай Віола краще не уявляє, як її мати лежить у темній сирій землі, а черви пожирають її плоть. З кожним днем Ненсі ставало дедалі тяжче на душі. Тяжко думати про таке (мусити думати про таке), коли обіймаєш доньку, на ковдрі лежить відкритий томик «Енн із Зелених Дахів», а на столику стоїть Віолина недопита склянка молока (ані какао, ані книжки з бібліотеки).

За останні кілька тижнів вони разом прочитали «Таємний сад» і «Хайді». Вони невипадково читали про сиріт. Ненсі вирішила, що після «Енн» (якщо матимуть час) перейдуть до «Маленьких жінок» — там, звісно, не сироти, зате сильні самостійні дівчата. Усі сестри Шоукросс любили Луїзу Мей Елкотт. «І казки», — сказала вона до Вінні, яка «заскочила їх навідати на вихідних». Вінні, найстарша, жила у Кенті. Вона «вдало вийшла заміж» за чоловіка, який називав себе «флагманом промисловості», що смішило сестер. Але вона була гарна жінка, добросерда і прагматична.

— Ти тільки згадай усіх тих героїнь, які виживають хитрістю, — сказала Ненсі. — Червона Шапочка, Попелюшка, Білосніжка… Люди неправильно розуміють казки, вони думають, казки — про те, як тебе порятує прекрасний принц, а насправді це — інструкції з виживання.

— Красуня і Чудовисько, — докинула Вінні, яку теж зацікавила ця тема.

Вони пили чай, Вінні нарізала вишневий пиріг, який привезла із собою. Ніхто вже не вимагав, щоб Ненсі пекла. Воно й на краще, бо вона навіть чайник ледве піднімала. Тедді повертався додому, готував і робив все по дому. Ненсі ніколи не хотілося їсти. Вона завжди була стомлена. Раніше вона прокидалася на світанку, а тепер Тедді щоранку приносив їй чай у ліжко, і вона валялася ще багато годин після того, як Тедді й Віола йшли з дому у своє життя.

— Але ти дуже добре виглядаєш, — сказала Вінні.

— Голова болить, — сказала Ненсі, мовби виправдовуючись. Вона вже стомилася вислуховувати, як добре вона виглядає, ніби вона симулянтка. Звичайно, Вінні нічого такого не мала на увазі, — дорікнула вона собі.

— І дівчина із золотою гускою, — не вгавала Вінні. — У неї взагалі було ім’я? Я пам’ятаю тільки, як звали коня.

— Точно, Фалада, дивне ім’я для коня. А от про дівчину теж не пам’ятаю. Мабуть, безіменна.

— То я наллю чай? — турботливо спитала Вінні. Навіть найпростіші речення інколи вганяли Ненсі ніж у серце.

— Прошу.

Цікаво, це вона востаннє бачить найстаршу сестру? Незабаром перед нею не лишиться нічого, крім вервечки останніх разів (може, навіть уже нічого не лишилося). Конче треба піти швидко, рано, проминувши жахіття всіх цих прощань. Можна кинутися під потяг (але водія шкода). Може, стрибнути в море чи в річку? Ні, ану ж бо інстинкти візьмуть гору і вона випливе.

— А ще та дівчина, у якої братів перетворили на лебедів, — додала Вінні. — Як її звали? Вона дуже хоробра.

— Так. Еліза, «Дикі лебеді».

А отрута? Надто страшно, — подумала Ненсі, — й надто непевно — можна подавитися і не проковтнути пігулки.

— Гензель і Гретель, — вела далі Вінні. — Хоча насправді героїня саме Гретель, бо Гензель якийсь тупуватий.

— Ага, це ж саме він потрапив у пастку. Сестри у казках завжди розумніші за братів.

Кажуть, повіситися — це швидко, але шкода того, хто її знайде: це могли, мали бути або Тедді, або Віола (немислимо).

— Золотоволоска і три ведмеді, — сказала Вінні. — Хоча вона, мабуть, радше дурненька, ніж винахідлива.

— Я теж думаю, що дурненька, — сказала Ненсі. — Її врешті мусили рятувати.

А їй доведеться порятувати себе самій. Час починати відкладати снодійне, знеболювальне, все, що трапиться під руку. Треба прийняти таблетки, доки ще може, доки ще контролює ситуацію. Складно оцінити, яка доза фатальна. Про таке не спитаєш, хоча терапевт у неї тепер інший — такий собі доктор Вебстер, старший, мудріший партнер того терапевта, до якого звернулася спершу («молоде-зелене», — казав про нього доктор Вебстер). На щастя, доктор Вебстер не цурався розмов про те, що на неї чекало.

А що, як вона занадто затягла і вже пізно?

— І Герда у «Сніговій королеві», — сказала вона. — Герда дуже винахідлива.

*

Ряд Фур'є, теореми, лемми, діаграми, теорема Парсеваля, натуральні числа — слова гули в голові. Колись вона їх розуміла, нині вони втратили значення. Бджоли повернулися, вона намагалася заглушити нескінченне зловтішне гудіння піаніном і цілими днями грала «Героїчний етюд». Твір надзвичайно складний, але вона постановила його опанувати.

Вона грала жваво. Con brio. Здавалося, майже досконало. Надзвичайно, що вона так добре опанувала такий складний твір. Мовби саме це — справа її життя, це — і нічого більше. Вона завершила тріумфальним акордом.

— Привіт, — сказав Тедді, заходячи до кімнати. — Чаю не хочеш?

Він ніс тацю, Віола йшла за ним.

— Допомогти тобі пересісти у крісло?

Він заметушився. Поставив тацю, підвів її до крісла біля вікна.

— Тобі ж тут подобається? Видно птахів у годівничці.

Їй не подобалося, коли він так у неї вдивлявся, ніби хотів розгледіти щось у неї в очах. Примостив їй під ноги ослінчик, поставив чай на столик поруч. Чай був у келиху. Чашки і блюдця раптом стали важкі й незручні.

— Хочеш печиво, мамцю? — спитала Віола, яка маячила в неї під боком. — Тобі шоколадне чи рожеві вафлі?

— І ще лишилося трохи пирога Вінні, — додав Тедді. — Він нескінченний. Куди тим хлібинам і рибам, треба було нагодувати п’ять тисяч пирогом.

Ненсі на них не зважала. Її роздратувало, що ніхто не похвалив її прегарну гру. («Браво, місіс Тодд!»). Проте її тріумф над Шопеном уже почав тьмяніти. Бджоли заколисували її своїм гудінням. Її мозок сочився медом.

*

Час провалювався сам у себе. Куди це дівся Тедді? Він же був тут якусь мить тому. Усі вийшли з кімнати. Чи, може, з кімнати вийшла сама Ненсі. Проте не було ніякої кімнати, було тільки те, на що не існувало навіть слів. Ніщота. А потім не було і її. А потім бджоли злетіли і благословили її на прощання, і Ненсі завмерла. Вмерла.

*

— Віскі, от що я вам пропишу. І мені налийте.

Це — їхній терапевт доктор Вебстер, який «чекає не дочекається пенсії, гратиму в гольф, малюватиму акварелі». Старосвітський пан. Він узяв Ненсі під своє крило, коли та відмовилася від операції, не скупився на морфій і утримувався від нотацій.

Морозний жовтневий ранок. Рослини в саду затягли павутинки. Заповідалося на прегарний