Читати книгу - "Все буде добре"

– Маєш сьогодні роботу? – запитала Катерина, наливаючи борщ.

– Сподіваюсь, що ні, – відповів Антон, сідаючи за стіл. – Сьогодні я просто не здатний приймати адекватні рішення.

– Тобі зле? – Катя поставила на стіл паруючу тарілку та сіла навпроти.

– Ні. Просто спав погано…

– Ясно…

Ситний борщ приємно зігрівав шлунок, налаштовуючи на позитивний лад. Може, він просто голодний був? Антон підняв голову й помітив, як уважно на нього дивиться Катерина.

– Це твій експериментальний рецепт, і ти чекаєш, коли з’являться побічні ефекти? – чоловік спробував пожартувати, але Катя навіть не усміхнулась.

– Просто дивлюся на тебе.

– Просто дивишся? – здивувався Антон. І раптом пригадав, що за час їхніх стосунків (скільки вони вже разом? років сім? десять?) Катя ніколи явно не демонструвала свою любов до нього. Вона завжди була поруч, завжди підтримувала його, завжди зігрівала. Але екстраемоції, пристрасть – це асоціювалося з Марією, не з Катериною.

– Просто дивлюсь, – повторила жінка й опустила очі.

– Щось сталося? – Антон відсунув тарілку й легко торкнувся Катиної руки. Вона (не гаряча – палаюча!) міцно обхопила його пальці. – А ти гаряча дівчинка. У тебе температура?

Катерина заперечливо захитала головою.

– Антоне, мені треба тобі сказати одну річ. Навіть дві речі.

– Дай відгадаю: одна з них хороша, інша погана?

– Так, – кивнула Катя, і на обличчі Антона з’явилась тривога.

– Я сподіваюсь, ці новини не включають у себе жодних смертей?

Чомусь одразу згадалося село. І батьки, яких Антон не відвідував уже рік. І Катя, яка відвідувала своїх ледь не щомісяця. Невже щось трапилось? Катерина опустила голову ще нижче.

– Агов, чуєш? Та що трапилось, урешті-решт? – Антон підскочив до жінки та обійняв її.

Катя розкрила долоню й показала маленьку смужку, яка від довгого стиснення нагадувала сірник. Антон узяв її та підніс до очей.

– Тест на вагітність? Ти досі переймаєшся, що в нас немає дітей?

Катерина заперечливо похитала головою.

– А чого тоді… – Антон завмер, нарешті помітивши дві маленькі червоні лінії, що перекроювали смужку. – О Господи! Ти вагітна? – запитав майже пошепки, не вірячи тому, що сам сказав.

– Так, – тихо відповіла Катя.

Те, чого він так довго чекав, нарешті трапилось! Дитяча мрія про щасливу родину нарешті ставала реальною.

– Це ж чудесно! Боже, це ж просто чудесно! – вигукнув Антон, дивуючись такому напливу емоцій.

Він підняв Катерину й міцно притиснув її до себе. А потім, злякавшись, відсунув від себе й обережно опустив на підлогу – раптом завдасть шкоди дитині? Своїй дитині! У нього буде дитина! О Господи! Чоловік перевів божевільний погляд на жінку і наче вперше побачив обличчя Каті – бліде, виснажене, засмучене. Наче її зовсім не тішив цей факт. Наче це не вона так само мріяла про дитину, як і він. Наче було ще щось, що не дозволяло насолодитись цією чудовою новиною.

– Чекай. Щось із дитиною? – з острахом запитав Антон.

Катерина заперечливо похитала головою.

– Ні… Я не знаю… Це сталося сьогодні зранку… Я…. – вона підняла погляд, і в її очах блищали сльози. – Я люблю тебе.

– І я тебе… – розгублено відповів Антон.

– Для мене це – особливий момент. Знаковий. Тому… Тому я не можу, якщо не буду чесною з тобою… Я просто не пробачу собі, якщо мовчатиму про це й далі… Я не можу… Я…

«Це не твоя дитина». Зараз вона скаже це – і світ розіб’ється, розлетиться на шматки. Антон стиснув кулаки, до крові впиваючись нігтями в шкіру, і якомога спокійніше промовив:

– Кажи.

– Це через мене ти потрапив у в’язницю, – сказала Катерина.

– Тобто?

– Це я все влаштувала! Я найняла людину, я все продумала. Я мусила якось уберегти тебе. Уберегти наше кохання.

– Що… Що ти таке мелеш? – здивувався Антон.

– Правду! – вигукнула Катерина.

Сльози текли по щоках, залишаючи мокрі доріжки.

– Це дурня якась. Я знайшов убивцю. Менеджер Андрій, працює в банку «Альвеа». Я бачив фотографії, він хотів підставити мене, щоб нашкодити Віктору Євгеновичу…

– Це я зробила! Я… мені дали його номер телефону. Я спершу найняла його, щоб він знайшов і вбив твою коханку. Думаєш, я не знала про неї? Думаєш, ти зміг би ховати від мене її вічно? Духу забракло прийти і сказати мені в обличчя? Що я мала робити? – жінка кричала. – Сидіти й чекати, поки все само вирішиться? Я мусила щось зробити! І я зробила! Нащо вбивати одну лярву, якщо на її місці опиниться інша? Тому я пішла на такий крок. Так, ти опинився в тюрмі. Але ж ніхто, ніхто до тебе не прийшов, жодна з твоїх курв. Лише я!

Антон зробив крок назад. Він уже це бачив, він точно це вже проходив. От тільки йому було… Сім? Шість? Мати вичитувала батька, кричала та плакала, вимагала пояснень, а той просто стояв і дивився. Мовчки, зі стомленим поглядом. Не відчуваючи за собою вини. І, що дивно, зараз Антон теж не почував себе винним. Хіба розгубленим, ошелешеним тим, що Катерина нарешті дізналась.