Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Капітан Немо вирішив опуститися на максимальну глибину і встановити точні параметри впадини у цій частині Атлантичного океану. Я приготувався записувати результати вимірів. Віконниці у вітальні відчинили, і «Наутилус» почав готуватися до занурення у саме лоно Атлантичного океану.
Ніякий баласт не зміг би збільшити вагу судна настільки, щоб воно могло опуститися на такі глибини. А щоб повернутися на поверхню океану, знадобилося б там же, на самісінькому дні викачувати воду з резервуарів, але здійснити цю операцію та ще й з урахуванням страшенного тиску, не змогли б навіть надзвичайно потужні насоси «Наутилуса».
Тому капітан Немо віддав наказ зануритися за допомогою похилих діагональних бічних площин. Керма глибини нахилили на сорок п'ять градусів відносно ватерлінії «Наутилуса». Прямовисний гребний гвинт обертався з граничною швидкістю, усі чотири його лопаті сильними змахами врізалися у воду.
Корпус «Наутилуса» здригнувся, як натягнута струна, і почав плавно занурюватися. Ми з капітаном були у вітальні і слідкували за показниками манометра; його стрілка рухалася дуже швидко. Незабаром ми вийшли із зони проживання більшості риб.
Фауна на різних глибинах океану помітно різниться. Деякі риби водяться лише на поверхні морів і рік, а інші (таких набагато менше) приживаються ближче до дна. І саме тут ми потрапляємо у середовище дивовижних тварин, як-от: гексанхи — акули з шістьома зябровими щілинами, риби-телескопи, названі так через те, що мають дуже великі очі, риби-кузовки, покриті панциром, із сірими черевними і чорними грудними плавцями, з нагрудником із блідо-рожевих кісткових пластинок, і, нарешті, риби довго-хвости, що живуть на глибині тисяча двісті метрів, де тиск становить сто двадцять атмосфер.
Я запитав капітана Немо, чи він не зустрічав риб у глибших місцях океану.
— Риб? — перепитав капітан Немо. — Дуже рідко. А що про це кажуть сучасні світочі науки?
— Розумієте, капітане, встановлено, що нижні горизонти материкового плато лежать за межами зони, де ростуть водорості. Фауна цієї зони набуває характерного глибоководного вигляду. На глибинах, де ще існує тваринне життя, рослинний світ вимирає. Встановлено, що устриці існують на глибині двох тисяч метрів, а Мак Клінток, герой-дослідник полярних морів, одного разу виловив морську зірку на глибині дві тисячі п'ятсот метрів! Також відомо, що екіпаж фрегата «Бульдог» англійського королівського флоту виловив морську зірку на глибині понад льє. Але ви, капітане Немо, мабуть, маєте підстави сказати, що ми нічого про це не знаємо.
— Ні, пане професоре, — відповів капітан Немо, — я не буду таким безтактним. Але скажіть, будь ласка, чим ви пояснюєте, що живі істоти можуть жити у таких глибинах?
— Це пояснюється двома причинами, — відповів я. — По-перше, тим, що вертикальні і горизонтальні течії, переносячи з одних місць океану в інші маси вод, сприяють розповсюдженню організмів. Як приклад, можна згадати морські лілії і морські зірки, які провадять донний спосіб існування й витримують високий гідростатичний тиск і високу концентрацію солі.
— Все правильно, — підтвердив мої слова капітан Немо.
— По-друге, тим, що кількість розчиненого у воді кисню, необхідного для життя організмів у морі, не лише не зменшується у товщі води, а, навпаки, збільшується, до того ж високий тиск водної маси сприяє його стисненню.
— Ага! Це також відомо на землі! — сказав капітан Немо (він був здивований). Мене тішить те, що істина є істиною для всіх! Я лише дозволю собі додати до ваших знань те, що у плавальному міхурі риб, виловлених у поверхневих водах океану, міститься більше азоту, ніж кисню, а у виловлених у глибинних водах більше кисню, ніж азоту. Це спостереження підтверджує ваші висновки. Нумо спостерігати далі!
Я подивився на манометр. Стрілка вказувала на глибину в шість тисяч метрів. Ось уже минула година, а ми все ще продовжували занурюватися. «Наутилус» плавно опускався дедалі глибше. Води, в яких життя було мало, вражали своєю кришталевою прозорістю. Ще через годину ми були на глибині тринадцяти тисяч метрів під рівнем моря — близько трьох з четвертиною льє, — і ніщо не вказувало на те, що морське дно близько.
Проте на глибині чотирнадцяти тисяч метрів серед прозорих, як сльоза, вод я побачив темні силуети гірських вершин. Ми не знали, яка висота цих підводних гір, можливо, вони сестри Гімалаїв чи Монблану, а може, навіть вищі за них — адже глибина цієї безодні ще ніким не виміряна! Це мали зробити ми…
«Наутилус» досить легко запливав у бездонні глибини попри великий тиск зовнішнього середовища. Я відчував, як скрипить залізна обшивка судна, як вигинаються розпори, як тремтять перегородки, як немовби вгинається усередину вітальні скло ілюмінаторів. Як добре, що наше судно настільки ж міцне, як сталь, як любить повторювати його конструктор, інакше його просто розплющило б!
Поки судно опускалося, ледь-ледь не торкаючись країв скель, я встиг побачити декілька вапнякових трубок, представників двох найбільш відомих родів поліхетів-трубкожилів: спиробрисів і серпул, а ще декілька зразків морських зірок — астеріас.
Та невдовзі і ці представники тваринного світу перестали потрапляти у поле зору. На глибині понад три льє «Наутилус» переступив межі водного середовища, населеного живими організмами, як повітряна куля, що піднялася вище біосфери. А ми, між іншим, уже були на глибині шістнадцяти тисяч метрів — чотирьох льє під рівнем океану і обшивка «Наутилуса» витримувала тиск тисяча шістсот кілограмів на кожен квадратний сантиметр своєї поверхні!
— Оце так! Ви не знаєте жодних меж, капітане! Потрапити туди, де ще не бувала жодна людина! Що я бачу! Які величні скелі, які просторі печери! Вони тут існують самі для себе, самодостатні і горді, жоден живий організм не знайшов тут притулку! Ось вона — остання окраїна материкових масивів земної кулі! За нею закінчується життя! І ми, побувавши тут, у цих незвіданих зонах, зможемо забрати з собою лише спогади!
— А що ще окрім спогадів ви хотіли б звідси взяти з собою на пам'ять? Щось більш матеріальне?
— Це докір, капітане? Адже я працівник музею!
— Саме тому я з радістю вам повідомляю, що ми можемо запросто сфотографувати цей первозданний пейзаж!
Я не знайшов слів для висловлення свого здивування. А капітан Немо розпорядився, щоб принесли фотоапарат. Віконниці були відчинені, і водне середовище, освітлене прожектором, стало прекрасним об'єктом для фотографування. Штучне електричне світло створювало ідеальні умови для зйомки підводного пейзажу: ні світлотіней, ні засліплення. При світлі сонця нам би довелося довго вибирати вдалий ракурс… «Наутилус»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.