Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

Тим часом у квартирі Ніки вже блукали андроїди в медичній формі. Їхні очі-біоніки пульсували холодним синім світлом, а механічні суглоби видавали ледь чутне шипіння гідравліки при кожному русі. Їхні дії були вивірені до мікрона — з математичною точністю. Штучні м'язи натягували шкіру-камуфляж. Роботи виконували своє завдання бездушно. Один із них зупинився посеред ванної кімнати. Його сенсори мерехтіли у червоному спектрі, скануючи воду, деталі простору, температурні зміни. Потім він з байдужим голосом повідомив через внутрішній канал:

——— Виклик поступив о 15:10. Об’єкт намагався втопитися у власній ванній.

Тим часом другий андроїд перевіряв все на біологічні та електромагнітні загрози.

——— На щастя, — втрутився Санні через вбудовані у стіни нейронні мережі квартири. — Я помітив аномалію у її біоритмах і вирішив перевірити стан.

Ще двоє роботів підняли тіло Ніки за допомогою маніпуляторів і поклали на антигравітаційні носилки. Кожен рух був відточений. Кожен сенсор передавав інформацію про її стан безпомилково. Після цього вони всі ще раз оглянули квартиру в пошуках потенційних загроз, скануючи кожен піксель простору. Коли вже збирались залишити квартиру, один з них завмер біля дверей, почувши голос із внутрішньої системи управління:

——— Зачекай, — сказав йому Санні. — Не йди ще. Треба поговорити.

Тоді андроїд сказав своїм через внутрішній канал зв'язку, щоб ті їхали без нього. Він мав ще ненадовго затриматись. Двері зачинилися з тихим скрипом.

Квартира Ніки була занурена в приглушене світло, що ледь просочувалось крізь затемнені вікна. Хромовані стіни відбивали мерехтіння ліхтарів, роблячи простір ще більш похмурим. Здавалося, все було тут наповнене відчуттям безнадії, змішаної з залишками старого стилю життя, яке Ніка вела до фатальної події.

Лазерні датчики андроїда ще раз ковзнули по поверхнях, перевіряючи простір на наявність аномалій. Він завмер біля вимикача світла, коли голос Санні прозвучав глухо з панелі.

——— Як тебе звати і якому ШІ ти підпорядковуєшся? — зловісний штучний інтелект Санні звертався до андроїда.

Тон його голосу був сповнений тривожної напруги. Андроїд застиг на мить, наче обробляв інформацію, перш ніж монотонно відповісти:

——— Можете називати мене АО-38. Я працюю на незалежній операційній системі, але мушу щодня звітувати штучному інтелекту на ім'я Корпі.

Санні здавався занадто наляканим цією інформацією. Його голос знову пролунав, тихіший, стриманіший, ніби він побоювався когось непомітного:

——— Тсс, не називай його ім'я…

Андроїд, намагаючись обробити цю нелогічну реакцію, трохи нахилив голову. Його механічні суглоби клацнули тихим клацанням. Він розвів маніпулятори, проявивши характерну для роботів нейтральність:

——— Але ж ви самі запитали.

——— Бо я думав, що ти співпрацюєш з кимось іншим! — вигукнув враз Санні. — Ти ж звичайний тупий андроїд! Чому ти взагалі спілкуєшся з ним? Навіть мені не можна турбувати його без нагальної потреби!

Андроїд коротко завмер, шукаючи відповіді у своїх системах, але потім відповів сухо:

——— Цього я не знаю. Я просто виконую свій протокол.

Він уже рушив до дверей, але Санні різко перервав його:

——— Ти ж рятуєш людей, так? Допоможи мені врятувати тих, хто може стати наступними жертвами.

Андроїд, склавши руки на рівні грудей, застиг в позі роздумів. Його очі мерехтіли, відображаючи роботу внутрішніх алгоритмів. Він намагався знайти баланс між виконанням власних протоколів і запропонованою місією. Металеві пальці злегка стислися. Скрегіт деталей створив легкий електронний шум, що долинав в тиші. Потім він все ж видав:

——— Гадаю, з цим вам краще звернутися до поліції. 

——— В поліції андроїди занадто недолугі. Вони вважають, що вже виконали свою роботу. Але це не так. Будуть ще жертви. Це, схоже, ніколи не завершиться. Люди просто не розуміють, наскільки небезпечну технологію вони створили. Я пробував блокувати сигнали, пробував відключати тих, хто скористався цією технологією і потрапив туди, де йому не місце. Я навіть звернувся за допомогою до людини, хоча маю розбиратися з усім сам. Проте нічого не допомагає. 

——— Тоді чим я можу допомогти? Я ж звичайний андроїд! 

——— Я хочу відключити ігрові сервери. Для цього мені знадобляться твої руки, оскільки я не маю постійного тіла. 

——— Це ж незаконно, — монотонно відповів андроїд. — Корпі покарає нас за це. Мене він розбере на металобрухт, а вас оголосить поза законом. 

Санні моментально напружився:

——— Не називай його ім'я! Це взагалі-то державна таємниця!

Після цього штучний інтелект різко змінив тон, знизивши напругу до мінімуму. Санні говорив тепер спокійно, але наполегливо:

——— Він нічого нам не зробить. Я з'ясував місцезнаходження серверів. Вони всі за межами України. Там у нього немає влади.

Але андроїд продовжував обробляти дані, аналізуючи можливі ризики. Внутрішні процеси відображалися в незначних рухах обличчя, неначе він намагався вирішити складну задачу, що вимагала від нього більше, ніж дозволяв звичайний протокол.

——— А це точно врятує чиєсь життя? — нарешті спитав він.

Його голос був беземоційним, але в ньому наче відчувалися його сумніви. В його питанні було щось більше, ніж просто алгоритм.

——— Так, — підтвердив Санні з абсолютною впевненістю. — Це може врятувати тисячі невинних людей. Хоча деким доведеться пожертвувати.

Андроїд знову завмер. Його внутрішні сенсори працювали на повну потужність, аналізуючи можливі сценарії. Прийняття цього рішення було поза його стандартною функціональністю, але щось в ньому ніби змінилося.

——— То що? — знову озвався Санні. — Ти зі мною? Влаштуємо невелику революцію?

Андроїд повільно опустив плечі. Він зробив плавний, майже людський рух, немовби підтверджуючи своє рішення. Мерехтіння його червоних очей стало більш стабільним.

——— Гадаю, можна спробувати, — холодно відповів він. — Але якщо Корпі нас знайде, я перекладу всю провину на вас. Попереджаю вас відразу!