Читати книгу - "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"

рішуче, твердо, з виразом переможця і начальника. У всіх за поясами револьвери, шаблі, у Сорокіна ще ручна граната, а у Подкопаєва через груди стрічка з набоями, а в руці рушниця без багнета. Входять, голосно балакаючи, сміючись. Прямують до Софії.

Грінберг. (До Подкопаєва і Сорокіна.) Вот, товарищи, позвольте познакомить вас с товарищем, которому мы обязаны нашим таким быстрым и полным успехом. В истории революции имя Софии Слепченко займет выдающееся место.

По д к о п а є в. (Клаца острогами и перший ступає до Софії.)

Грінберг. А это наш командующий особым отрядом, товарищ Подкопаєв.

Подкопаєв і Софія мовчки потискують один одному руки, далі Софія вітається зСорокіним.

Грінберг. А это прибывший сегодня комиссар из Петрограда, товарищ Сорокин.

Подкопаєв. (До Софи.) Позвольте и мне, уважаемый товарищ, как лицу, на котораго возложена военная сторона освобождения пролетариата, принести вам свою искреннюю благодарность за оказанную вами помощь. Конечно, народ рано или поздно низверг бы все равно подлых грабителей, но... чем раньше это случилось, тем оно, э... конечно, лучше. Благодарю, товарищ.

Сорокін. И тем более ценна услуга, чем полнее победа. А победа полная. Вы можете чувствовать полное удовлетворение.

Софія. (Не посміхаючись.) Спасибо, товарищи, вы преувеличиваете мою услугу.

Сємянніков. (Здоровається й посміхається, як до старої знайомої.) Надеюсь, теперь то мы будем чаще встречаться?

Софія. Да, конечно.

Сємянніков. Если позволите, товарищ, спросить: вы не приняли бы теперь более близкаго участия в нашей работе? Нужда в преданных, культурных, социалистических силах, как вам известно, громадная. Мне кажется, что вы...

Софія. О, благодарю вас, товарищ. Я не знаю. По крайней мере, не сейчас. Я должна еще переговорить по одному делу с товарищем Гринбергом. Если позволите?

Подкопав в. О, пожалуйста, пожалуйста. Мы тем временем устроим наше летучее заседание. Туда можно? (Показує на двері в сусідню кімнату.)

Грінберг. Конечно. Можно. Устраивайтесь там, товарищи, я сейчас.

( Подкопав в. (Дивиться на портрет Шевченка.) А почему эта контрреволюционная икона висит здесь до сих Іпор? Убрать ее к черту оттуда! (Рушницею сильно б*є по рамі и збиває портрет на землю. Протикає багнетом лице, настромлює, крутить і одкидає в куток.) Эта хохлацкая морда мне надоела, наконец. Везде торчит.

Софія. Товарищ!..

Грінберг. (Глянувши на Софію.) Товарищ Подкопа-єв, зачем вы? Ведь это Шевченко.

Подкопав в. Да, конечно, Шевченко, черт бы его... (Помітивши щось на товаришах.) А? Что? В чем дело?

Сємянніков. Товарищ Подкопаев, вероятно, ошибся. Он думал, что это портрет какого-нибудь современ-наго их деятеля.

Подкопаев. Я не понимаю, товарищи, в чем дело? Современный, несовременный, поэт, учитель, офицер, черт бы его драл, раз он националист, он враг народа и пролетариата. Я^заявляю откровенно, что с национализмом, с^этими шевчеЖШИ:~татошшНямй7пфшгерациями, са^сь стицнТОтями и ирбчёй буржуазной дрянью буду бороться

"^беспощадно; --------

р ок-гагЯу; ладно, ладно, идемте на заседание. (Підхоплює Подкопаєва під стан і, сміючись, веде в кімнату.)

Подкопаев. (Ображено.) И отлично видел, что Шевченко. Важность какая. И везде прикажу снять эту ме]> зость со стен.

' Сємянніков. Ну, ну, товарищ, полно горячиться. (Підпиха його в спину. Всі заходять в сусідню кімнату.)

Грінберг. Как неофит, он слишком прямолинеен. Ви, товаришко, не звертайте уваги. Людина він хороша, чесна, але трохи... некультурна і грубовата. Що зробиш? Ви хотіли, здається, поговорити зі мною на самоті? Я до ваших послуг.

Софія. Да, я хотела поговорить еще, но... после этого...

Грінберг. Але ж, товаришко, це ж людина військова, неосвічена, бувший капітан. Невже ви гадаєте, що ми всі поділяєм його погляди? Але ж ви самі добре знаєте, що іменно ми проголосили прінціп «полнаго самооп-ред^ленія вплоть до отд'Ьленія». Федеративная Советская Республика. Ми перші вітали Українську Республіку. І тепер, розуміється, тим паче. Ну, як ви можете, їй-богу...

Софія. (Мовчить і прижмуреними очима тоскно дивиться в вікно.)

Грінберг. Ну, товаришко... Ах, як це досадно...

Входить Панас.

Грінберг. Вам что угодно?

Панас. (Одягнений у потерте пальто, з-під якого видно чоботи, в картузі, має вигляд робітника. В піднятому стані, весь час криво посміхається.) Товариш Грінберг? Дуже приємно. Якраз до вас.

Грінберг. Извините, товарищ, я сейчас очень занят.

Панас. Я бачу, я бачу. Але я в такій самій справі. Соціалізм і контрреволюція, товаришу. Треба спасать. Я маю контрреволюціонерів, яких треба зараз же арештувать.

Грінберг. В таком случае... Только, пожалуйста, товарищ, поскорее...

Панас. О, це дуже скоро. Це мій батько. Він живе недалеко звідси на селі і балакав по-українському. З самого малечку балакає, заядлий контрреволюціонер...

Грінберг. Что это, глупая шутка?

Панас. Боже борони! Як можна?

Софія. Панасе Степановичу, для чого це?

Панас. (Ніби тепер тільки помітив її.) Ах, и вы здесь, мадам? Очень приятно. Вы можете засвидетельствовать, что мой отец настоящий контрреволюционер. Во всяком случае, ничуть не хуже вашего. Не правда ли? А между тем вашего сейчас расстреляют, а мой ходит на свободе и угрожает социализму на Украине. Я, как старый социалист...

Грінберг. Послушайте, вы — или пьяны или сумасшедший? Что вам?

Панас. Боже мій, товаришу. Як же не бути п’яним? Як не бути п’яним? І правильно сказали, товаришу, іменно сумасшедшій.

Софія. Панасе Антоновичу, я вас прохаю...

Панас. Сейчас, мадам, сейчас уйду, как вы нетерпеливы. Позвольте же и мне совершить такой же подвиг, какой вы совершили. (До Грінберга.) І крім того, у мене є ще дві тітки, старі контрреволюціонерки, селянки, також балакають по-українськи, живуть у другому селі. Читають українські книжки.

Грінберг. Если вы немедленно не уберетесь отсюда вон, я вас прикажу расстрелять. Слышите вы?

Панас. Господи Боже мій! А я ж чого сюди прийшов? Я ж не договорив вам, я ж ще сам контрреволюціонер. І жорстокий, попереджаю вас, контрреволюціонер. Не тільки читаю, але й пишу по-українському. От спитайте цю даму. Чого ви посміхаєтесь? Вітаючи всім серцем при-шествіє в особі большевиків соціалізму, я не можу допустить, щоб жив такий контрреволюціонер, як я. Куди прикажете мені стати до стєнки? Туда? Туда? Туда?

Грінберг. (До Софїі.) Что он — больной, что ли? Кто он такой?

Софія. Панасе Антоновичу, можна вам два слова сказать?

Панас. С удовольствием, мадам, с удовольствием. Только, пожалуйста, поскорее, мы с товарищем должны окончить наше дельце.

Виходить Сємянніков, з порога кличе:

— Товарищ Гринберг. На минутку можна вас? Извиняюсь, товарищи.

Грінберг. (Швидко йде до його, й обидва зникають у сусідній кімнаті.)

Софія. Що це значить, Панасе?

Панас. Что именно, мадам?

Софія. (Різко.) Все. Ця комедія, це «мадам», російська мова зо мною. Що це значить?

Панас. Вам