Читати книгу - "Прозріння"

десять хвилин доставив його до будинку, в якому була розташована резиденція прем’єра, а через п’ятнадцять хвилин міністр уже входив до кабінету керівника уряду, Добридень, пане прем’єр-міністр, Добридень, сідайте, будь ласка, Ви викликали мене саме тоді, коли я працював над планом, як почасти скасувати рішення про виведення поліції зі столиці, думаю, я принесу вам його завтра, Не приносьте, Чому, пане прем’єр-міністр, Бо у вас не буде на це часу, План практично завершений, там треба зробити лише деякі дрібні уточнення, Боюся, ви мене не зрозуміли, бо коли я сказав, що у вас не буде часу, я хотів сказати, що завтра ви вже не будете міністром внутрішніх справ, Що, цей запитальний займенник пролунав, наче постріл, а тому не зовсім шанобливо, Ви чудово чули, що я сказав, не примушуйте мене повторювати, Але ж, пане прем’єр-міністр, Перестаньмо сперечатися, ваші обов’язки припинилися від цієї хвилини, Це незаслужене насильство, пане прем’єр-міністр, і, дозвольте мені це сказати, дивний і невиправданий спосіб віддячити мені за послуги, які я надав країні, ви повинні мати причину, й, сподіваюся, ви поясните, чому ви так брутально повелися зі мною, авжеж брутально, я не відмовлюся від цього слова, Ваші послуги протягом кризи були безперервним ланцюгом помилок, які я не стану перераховувати, я спроможний зрозуміти, що необхідність створює закон, що мета виправдовує засоби, але тільки в тому випадку, коли мета досягнута, а закон необхідності здійснений, а ви, пане, не досягай й не здійснили нічого, крім смерті комісара, Його вбили наші вороги, Не співайте мені, будь ласка, ці оперні арії, я вже досить глибоко загруз у цій справі, аби повірити вашим небилицям, бо вороги, про яких ви говорите, навпаки, мали всі причини перетворити комісара на свого героя, а не вбивати його, Пане прем’єр-міністр, у нас не було іншого виходу, цей чоловік перетворився на небезпечний елемент, Про нього ми поговоримо потім, не тепер, ця смерть була дурницею, яка не має виправдання, й тепер, наче в нас і без того немає проблем, ми маємо маніфестації на вулицях, Незначні, пане міністр, згідно з моїми інформаціями, Ваші інформації нічого не варті, половина населення вже на вулицях, а друга половина не забариться приєднатися до першої, Я переконаний, що майбутнє виправдає мене, пане прем’єр міністр, Мало користі вам принесе майбутнє, якщо теперішнє вас осудило, а тепер кінчаймо, наша розмова більше не має сенсу, Я повинен передати справи своєму наступнику, Я комусь доручу цим зайнятися, Але ж я повинен проінструктувати його, Про це не турбуйтеся, вашим заступником стану я, хто вже виконує обов’язки міністра юстиції, може також замінити міністра внутрішніх справ, так що все залишиться в нашій родині, я візьму це на себе.

О десятій годині ранку в цей день, у якому ми перебуваємо, двоє поліціантів у цивільному одязі піднялися на четвертий поверх і подзвонили в двері. Їх відчинила дружина лікаря, яка запитала, Хто ви, панове, й чого вам треба, Ми агенти поліції, й нам доручено відвести вашого чоловіка на допит, і не намагайтеся переконати нас, що він кудись пішов, ваш дім перебуває під наглядом, тому ми не сумніваємося, що він перебуває вдома, Вам немає ніякого резону допитувати його, бо в усіх злочинах, принаймні досі, звинувачували мене, Це питання нас не стосується, наказ, який ми одержали, є вузьким і конкретним, привести на допит лікаря, а не дружину лікаря, тож якщо ви не хочете, щоб ми увійшли силоміць, то покличте його й заберіть цього собаку, щоб із ним не сталося лиха. Жінка зачинила двері. Незабаром по тому відчинила їх, чоловік вийшов із нею, Чого вам треба, Відвести вас на допит, ми вже сказали вашій дружині, ми не хочемо повторювати це протягом решти дня, Ви маєте посвідчення, наказ, Наказ непотрібний, адже місто перебуває у стані облоги, а посвідчення ось вони, можете подивитися, Я мушу спочатку перевдягтися, Один із нас піде з вами, Ви боїтеся, що я втечу або накладу на себе руки, Ми лише виконуємо наказ, більш нічого. Один із поліціантів увійшов із господарем до помешкання, вони затрималися недовго, Я піду зі своїм чоловіком, сказала жінка, хоч би куди ви його повели, Я вже сказав, що ви, пані, нікуди не підете, ви залишаєтеся вдома, не примушуйте мене бути брутальним, Ви не можете не бути таким, яким ви є, Авжеж, не можу й навіть у спілкуванні з лікарем, простягніть руки, ми вдягнемо вам наручники, Не вдягайте мені їх, будь ласка, даю вам своє чесне слово, що не спробую втекти, Ну ж бо, простягніть руки й не морочте нас своїм чесним словом, ось так буде краще й безпечніше. Дружина обняла чоловіка, поцілувала його й заплакала, Мені не дозволяють піти з тобою, Не турбуйся, побачиш, надвечір я вже повернуся додому, Повертайся швидше, Повернуся, моя люба, неодмінно повернуся. Ліфт почав спускатися.

Об одинадцятій годині чоловік у синій краватці в білу крапочку піднявся на терасу будинку, що стояв майже навпроти задньої частини того, в якому жили лікар та його дружина. Він тримав у руках ящик із полакованого дерева видовженої прямокутної форми. У ящику була розібрана автоматична рушниця з телескопічним прицілом, у якому не було потреби, бо на такій короткій відстані добрий стрілець промахнутися не може. Також не було глушителя, але тут ішлося про причини етичного порядку, бо чоловікові в синій краватці в білу крапочку завжди здавалося нетактовним щодо жертви застосування такого пристрою. Рушниця вже змонтована й заряджена, кожна деталь на своєму місці, інструмент був досконалим для тієї мети, для якої він призначався. Чоловік у синій краватці в білу крапочку обрав місце, з якого йому було найзручніше стріляти, і став чекати. Він був чоловіком терплячим, займався цією справою багато років і завжди робив свою роботу добре. Раніше або пізніше дружина лікаря мусила вийти на веранду. Але на той випадок, якщо чекання затягнеться надовго, чоловіку синій краватці в білу крапочку приніс іще одну зброю, звичайну рогатку, якою зручно розбивати вікна. Немає такої людини, що почула б, як їй розбили вікно, й не вибігла подивитись на юного вандала. Минула година, а дружина лікаря все ще не з’явилася, певно, плаче бідолашна, але скоро вона неодмінно вийде, щоб подихати свіжим повітрям, і не стане відчиняти вікно, яке виходить на вулицю, бо там завжди можуть бути люди, схильні витріщатися на відчинені вікна, вона віддасть перевагу задній веранді, де стало набагато спокійніше, відколи з’явилося телебачення. Жінка