read-books.club » Пригодницькі книги » Оріноко 📚 - Українською

Читати книгу - "Оріноко"

152
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Оріноко" автора Аркадій Фідлер. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 90 91 92 ... 119
Перейти на сторінку:
щось приємне.

— Ти хотів би послухати легенду про дочку чаклуна, закохану в мислиця? — звернулася вона до мене.

— Звичайно.

І Лясана почала своїм дзвінким, глибоким голосом.

Вавая, молоденька дочка чаклуна, ще напівдитина, мала палке серце. Вона дуже покохала молодого відважного мисливця. Але була така соромлива, що не зуміла показати йому свого кохання, а він ні про що й не догадувався. У підлітків почуття легко приходять і швидко зникають, але у Ваваї було інакше. Чим довше тривало її почуття, тим сильнішим воно ставало. Згубна туга була така нестерпна, що дівчині в голову приходили божевільні думки. Нарешті, не маючи сил більше зносити розлуку і бажаючи постійно бачити коханого і служити йому, Вавая наважилася на сміливий крок: вона попросила батька-чаклуна обернути її в собаку, щоб вона могла весь час бути біля мисливця. Батько вилаяв її і відмовив, але через деякий час, побачивши, як донька в'яне з туги, викопав її бажання і обернув її в собаку.

Вона приєдналася до собачої зграї мисливця. Дівчина була розумніша, ніж хорти, і швидко відгадувала задуми свого пана, який дуже полюбив кмітливу тварину і охоче її гладив. Собака клала голову на коліна мисливця, коли він відпочивав у своїй хатині після повернення з полювання, і годинами могла дивитися йому в очі. Мала вона лише один недолік: була неслухняна, майже завжди за кілька годин перед кінцем полювання втікала від мисливця, безслідно зникаючи в дрімучому лісі.

В пущі, повній духів, діялися різні чудеса! Таке ж чудо відбувалося і в хаті мисливця. Повертаючись із лісу, він заставав курінь гарно виметений, палало вогнище, а маніокові коржі, тільки-но спечені, були ще гарячі. Незабаром з'являлася собака, і, хоч він її добре шмагав за біганину, тварина щиро раділа і підплигувала.

Мисливець спочатку думав, що порядок у хаті наводили добрі духи, але потім це йому здалося дивовижним, і він вирішив узнати правду. Якось він повернувся з полювання раніше, ніж звичайно, і, крадькома наблизившись до хати, почув у ній якесь порання. Мисливець зазирнув через щілину в хату і побачив молоду дівчину, яка розпалювала вогнище, а на стіні висіла шкура його улюбленої собаки. Він відразу все зрозумів: несподівано вскочив у хату, зірвав собачу шкуру і вкинув її у вогонь. Дівчина, втративши можливість знову обернутися в собаку, опинилася в його владі. Мисливець пригорнув її до себе і став її чоловіком.

— Жили вони собі, — закінчила Лясана оповідання, обводячи вождів багатомовним поглядом, — жили довго і нерозлучно до смерті і були щасливі.

— Так, так! — підтакували вожді. — Може, і є такі дівчата.

— Напевне є такі дівчата! — підрізала Лясана.

Тимчасом день, усе ще сповнений людським гомоном, биттям барабанів, наближався до кінця. Небо червоніло від променів сонця, тіні подовжувалися, в лісових глибинах густішала темрява. В самому ж селищі, як і на його околиці під пальмами буріті, все ще панувало пожвавлення, лунали різні вигуки, пустуючи бігали діти…

Біг також і молодий індієць, спритний мисливець. Біг до нашого намету. У вухах ще лунали слова Лясани, в уяві ми ще бачили щасливого мисливця і його кохану, отже, на якусь мить — о ілюзіє! —і юнака, що наближався до нас, ми могли прийняти за привид з легенди. Але тільки на мить.

Індієць підбіг. Очі його аж затуманилися від швидкого бігу, а в них був переляк. Юнак ледве видушив з горла:

— Акавої — там!

І показав на другий берег озера.

— Що ти говориш? — запитав Манаурі.

— Акавої… прийшли!

Коли б під ногами раптом розкололася земля, це б не справило більшого враження, ніж ця звістка. Вона наче з неба впала, нам аж захопило дух. В голові закрутилося, хтось поблизу болісно зойкнув.

Ми все ще сиділи нерухомо.

— Де вони, говори? — отямився я першим.

— Там, на березі озера… Може, тепер уже перепливають до нас.

— Скільки їх?

— Восьмеро.

— А звідки ти знаєш, що це акавої?

— Я був там на озері, коли вони випливли з-за кущів. Розмовляли зі мною.

— Ти втік від них?

— Я хотів утекти, але вони спіймали мене. Нічого мені не зробили… Сказали, що хочуть прийти сюди, в Кумаку…

— Скільки їх було, говориш?

— Восьмеро.

— А інші?

— Не знаю. Я не бачив інших…

Раптово вирваний з блаженного настрою, я зараз відчув цілком божевільне почуття — почуття полегшення від того, що, нарешті, після стількох місяців напруженого чекання, удар пролунав, наче грім з ясного неба. Акавої прийшли.

Вожді вп'яли в мене суворі погляди. В їхніх очах я побачив довір'я і страх.


21
ВІСІМ АКАВОЇВ

Вони схопилися на ноги.

— Спокійно! — стримав я їх притишеним голосом. — Ми нічим не повинні видати, що попереджені про небезпеку. Ці восьмеро, як мені здається, нам поки що не загрожують. Але не виключена можливість, що на нашому півострові висадились інші акавої і підкрадаються до нас, може, вже підстерігають нас за найближчими кущами…

Мимоволі вожді зиркнули на сусідні хащі. Вони не вміли стримуватись, у їхній крові не було досвіду справжнього воїна. Тільки Манаурі тримався як слід.

— Один зайвий погляд, — попередив я їх, — і можна поплатитися життям…

Коротко, щоб не гаяти марно часу, я роз'яснив план дій на наступні хвилини: непомітно розійтись по своїх родах, по дорозі обережно повідомляти про все зустрічних і розсилати їх також до своїх, усім воїнам наказати зібратися загонами в хатах зі зброєю; одночасно вислати розвідників за село, поки що на відстань п'ятисот кроків, щоб проглянути хащі, які оточують Кумаку.

— Одним словом, — закінчив я нараду, — діяти так, щоб загони були готові відбити напад, але ворог про це не повинен нічого знати. Хай

1 ... 90 91 92 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оріноко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оріноко"