Читати книгу - "Скалаки"

— Ванєк уже посивів, а бабуся ледве-ледве ноги переставляє, але розум має ще добрий. Нас уже побільшало, є синок і донька. Жилося нам усі ці роки, хвала богові, досить добре, тільки нудьгував за рідним краєм. Але тепер, гадаю, можна вже повернутись. Цісар видав толеранційний указ[46], тепер лютеран та кальвінців і в Чехії не цькуватимуть, отож думаю, що й мене, кальвінця, не закидають камінням. Оце прийшов до вас порадитись.

— Управитель помер: той переляк із нього сплив, як вода з гуски, він потім усе гладшав та гладшав, поки сало його не задавило. Про тебе тим часом забули. Досталові вже три роки як дали спокій. Він тоді через два роки вернувся, але од кари не відкрутився, тільки що легше відбувсь, ніж я.

— Та я знаю, він до мене в Буковіну кілька разів приходив. Але вам дісталося...

— Божа воля. Терпів я недаремно, наша робота все-таки не була марною, народові тепер ліпше живеться, ніж тоді, й у влади легше правди домогтися. Панщина, звісно, ще тягне жили, але проти того, що було... А колись, дасть бог, і це скінчиться; мусить скінчитись, так не зостанеться, тільки ми навряд чи діждемося того. А ясновельможний князь усе-таки спіймав облизня: тоді, як вислизнув від нас, буцім грозився страхітливою помстою, та нічого не вийшло.

— А в замку нібито відтоді так і не був.

— Ні, рознедужався потім знову. А тепер, кажуть, жирує в столиці. Один ловчий, що їздив із ним, повідав, ніби такий там, як із хреста знятий. Каже, що він, ловчий себто, не помінявся б із ним, хоч би йому й ще один маєток давали... Ну що ж, Їржику, вертайся, поможу тобі, скільки снаги стане.

Скалак міцно стис Нівлтові руку.

Другого дня Їржик вернувся з Лідкою в гори, до свого села, взявши на «Скелі» такі дорогі йому цимбали. Хату він спродав і наладився перебиратись. Як почало облітати листя з дерев, Їржик перевіз своє скромне збіжжя через кордон. Заїхавши до одного села під Туровом, Скалаки оселилися там, найнявши хатину.

Залишаючи Строужне, Їржик з дружиною сходили на тихий цвинтар, до могили коханого дядечка.

— Тут спить ваш дідусь,— мовила Лідка до дітей. Голос її тремтів, очі зросилися слізьми.

Salva guardia лишився у самоті, та Їржик з Лідкою часто залітали вдячною думкою до низенької могилки.

Їржі Скалак тішився своїми хорошими дітками, виховував із них чесних людей.

— Святе діло переможе. Справедливої речі ніхто не здужає в землю втоптати,— не раз повторював він їм слова небіжчика Балтазара.— Люди будуть рівні й вольні; може, ви цього дочекаєтесь.

Безнастанна, важка праця була постійною гостею в Скалаковій хаті, але й мир та згода ніколи не залишали її.

Я стояв на балконі Находського замка. Внизу шуміли похмурі темні модрини та білокорі берези. В розквітлому бузку, що ним поріс увесь схил замкової гори, виднілися руїни круглої вежі-хурдиги. Я щойно пройшов залами й довгими переходами славнозвісного замка, і в думці моїй оживали події, що відбувались у цих мурах, та перекази, які осявали старовинну будівлю чарами поезії. І от переді мною розіслалася повита красою гірська країна. Ген на обрії синіли чесько-кладські гори з могутнім Бором, довкіл бовваніли лісисті пагорби, поміж ними вилась зелена долина Метуї. В долині та на схилах працювали хлібороби. Нині вони працюють вільно, на своїх ланах, для себе і навряд чи знають, скільки стогону чули ці лани. Онук забуває про дідові муки.

Страждання народу зворушило мою душу: я ніби увіч бачив його недолю, його рабство, а в цьому панському гнізді мені вчувалися гіркі зітхання. Невеселі, похмурі барви має змальована мною картина, та на темному тлі тим ясніше сяє світла ідея свободи, боротьби за людські права, опору гноблених гнобителям.

Сто літ минуло! Батьки вистраждали кращу долю синам. Але й у синів є мета, є обов’язок перед народом. Вони повинні бути його серцем, його силою.

Хай же вони завше пам’ятають це!

28 жовтня 1918 року була проголошена незалежна Чехословацька республіка. Прочитати в цей день від імені всієї нації слова присяги припала честь письменнику Алойсові Їрасеку.

Велика честь — і заслужена. Майже півстоліття до того сподіваного дня Їрасекові твори навчали чехів, будили в них думку й одвагу боротися за національне й соціальне визволення. Трохи не з першої своєї книжки Їрасек став найпопулярнішим, найулюбленішим у народі письменником. Саме в народі, бо «вищому суспільству» та офіціальній критиці не до смаку були Їрасеків демократизм і реалізм, брак модної естетської витонченості в його творах. Однак і досі в усій чеській літературі можна знайти небагато творів, які могли б позмагатися своєю популярністю з книжками Їрасека. До них зверталися люди в найкритичніші для нації часи. Як писав визначний чеський учений, академік Зденек Неєдлий, у роки першої світової війни, коли перед поневоленими народами Австро-Угорської імперії замріла